В одній з публікацій я вже писав про те, що будинок міської ради за адресою Героїв України, 14 продали приватній особі. Про це нова влада дізналася тільки в цьому році. Хочу розповісти читачам цю історію.

Розпочалася вона в 2006 році. Тоді керівництво водоканалу, який ще належав до комунальної власності міста, вирішило взяти кредит у Східно-Європейському банку. В якості залогу по кредиту віддали адмінбудинок міської ради. Так вирішив тодішній склад міської ради, який прийняв рішенні № 143 від 14 листопаду 2006 року. Як на мене, то рішення депутатів було ризиковим. Можливо директор водоканалу Любов Осіпчук знайшла потрібні слова, що б переконати депутатів. Можливо депутати сподівалися на Анатолія Кочергу, який був і депутатом, і членом керівного органу банку, але рішення прийняли. Водоканал отримав кредит у 2 млн під 18,5 % річних, при тому, що балансова вартість адмінбудинку 7 млн. Отже, рішення прийняли і всі про нього забули. Але події розвивалися.

Міська рада надає дозвіл на розукомплектацію та продаж блоку доочистки води та колектору. Керівництво водоканалу переконало, що в місті уже не потрібні такі потужні споруди для очистки води, тому це обладнання зайве. Його продають. Є цифри у 33 тисячі та 700 тисяч. Але гроші в рахунок погашення боргу не поступають. Але це інша історія.

Світова фінансова криза боляче вдарила по Східно-Європейському банку. Він збанкрутував. Вкладники тепер мають отримати свої гроші з Фонду гарантування вкладів. КП Міський водоканал теж на грані фолу. Кредит справи не покращив.

В 2011 році починає реалізуватися програма створення ОКВП «Дніпро-Кіровоград». Підприємство об’єднало водоканали Кіровограду, Олександрії, Знам’янки та Світловодська. Однією з умов входження світловодського підприємства був пункт розрахунки по минулим боргам. Господарський суд дозволив ОКВП розраховуватися по боргам траншами по 57 тис щомісяця. Але, як я розумію, ОКВП «Дніпро-Кіровоград» світловодські борги не сплачував.

І, нарешті, ще одна подія. Фонд гарантування вкладів передав борги СЄБа підприємству «Брокінвест». В цьому підприємстві працює Ігор Шевченко. І тут починається саме цікаве.

Восени, в газеті «Демократична Україна», друкується оголошення про продаж майна, в тому числі, нашого адмінбудинку. Вартість продажу 4 млн 378 тис при балансовій вартості 7 млн 400 тис. Умова продажу – зниження ціни. Не зростання, а зниження. Акцион відбувається. Ціну протягом аукціону знижують 92 (!) рази. Переможець аукціону Шевченко Г. Г. (!). Купує вона адмінбудинок за 403 тис 84 гривні. Але це ще не все.

Такий собі Гузовський подає позов до суду про скасування торгів. Суд відмовляє йому у позові і торги визнаються такими, що відбулися.

І що тепер? Запитає мене прискіпливий читач. Історія не закінчилася. Як я уже повідомляв у попередній публікації, під будинком є бомбосховище та командний пункт. А це означає, що цей будинок є суспільнозначущим.

На сесії міської ради прийняте рішення звернутися з цього приводу до ГПУ, НАБУ та Мінюсту. Будемо боротися за власність громади.

І трошки від себе. Часто чую фразу, що вже пора припинити говорити про попередників. А може ні, потрібно говорити? І не тільки говорити. Дуже хочу, щоб кожний отримав те, на що заслуговує.

Вадим Степанець