Є у американського режисера Джона Карпентера кіно «Чужі серед нас» (1988 р.). У фільмі розповідається про одного безробітного, який випадково надибав на ящик із дивними окулярами, одягнувши які можна побачити, що люди поділяються на дві категорії – власне, на гомо-сапієнс і інопланетян із монстроподібними обличчями, а вуличні реклами випромінюють не те, що там рекламують, а написи типу: «підкоряйся», «споживай», «будь у спокої» і т. і.

А навіює землянам це – щось на кшталт 25-го кадру – такий собі телецентр через потужні антени-ретранслятори, що розтикані, наче вежі мобільного зв’язку, по всьому місту (здається, Лос-Анджелес). І тоді той відчайдуха, рятуючи людство, руйнує той телецентр, відключаючи подачу з нього сигналу. І у людей наче попони з очей спали – вони побачили, які чудовиська поряд з ними. І починають їх мочить. Хеппі енд…

А тепер зверніть увагу, де процвітають різні сепаратистські настрої, де ледь не на сідниці чіпляють путінські «колорадські лєнтачкі», де, врешті, знаходять благодатний ґрунт різні «сєпари», Ґіркіни та зрадники чеченського народу (справжній чечен воює за незалежність своєї батьківщини від Кремля). Вірно, все це відбувається в областях, де так і не спромоглися повалити лєнінів.

Хто б міг подумати, що в інших областях (Дніпропетровщина, Запоріжчина, Херсонщина, Одещина тощо), де, також, не вельми масово приставали до ідеї національної єдності, станеться прозріння і тамтешній люд раптом і на дух не сприйматиме кремлівського лайна, що так міцно оволоділо умами людей у Донбасі.

А знаєте, що стало причинною такого миттєвого прозріння? Та те, що там були повалені ретранслятори-лєніни… Ви думаєте, що мавзолей Лєніна на Красній площі це такий собі будиночок де зсихається такий собі чоловічок, якого одні вважають вождем, а інші катом? Якби не так! Мавзолей – це «телецентр» Сатани, який, за посередництва мумії свого вірного слуги Лєніна, шле сигнали на його пам’ятники, тобто, на свої ретранслятори, якими ще нещодавно була щільно утикана земля українська…

Тож, якби нинішня українська верхівка не перебирала би на себе роль Бога і серйозно поставилася до тези, що світом керують не їхні укази, постанови та конституції, а знаки та символи, вона ще би на початку війни на сході послала б у Донбас диверсійні групи з єдиною метою – знести у повітря там всі пам’ятники Лєніну. І війни тої там і близько не було б. Адже, через прозріння тамтешнього люду, у кремлівсько-сатанинських стратегів було би вибито поживне підґрунтя.

Та, схоже на те, що таке прозріння поступово настає. Бо ж Божий промисел не відмінити! Тому звільнені народи ще станцюють гопака на кремлівсько-мавзолейних руїнах.

Віталій АСАУЛЕНКО