Йде п’ятий рік війни. Можна сказати всього п’ятий, зважаючи на те, що були й столітні війни, а можна і аж п’ятий, коли нам обіцяли завершити її протягом кількох годин чи то тижнів та провести парад у Севастополі. Але вона триває і кінця поки що не видно

Десь, на сході країни, на фронті, чи то на лінії розгранічення, в окопі сидить український вояка наш солдат. Надворі ніч, мороз. Не такий уже і великий, але залазить аж під шкіру. І це незважаючи на те, що одягнутий по сезону. Але спробуйте на морозі, майже без руху у засніженому окопі! А солдат може.

У нього важливе завдання. Сьогодні вночі він черговий. Він чатує на сепарскі ДРГ. Для цього у нього є тепловізор. Подивишся в нього й видно все тепле та гаряче. От зараз прямо перед ним виникла заяча морда з довгими вухами. Не боїться сірий по зоні бойових дій гуляти. Та краще він в теплові зорі, ніж сепар.

Знову припав солдат до тепловізора. Сьогодні, слава богу, тихо, сепари не стріляють. Але пильнувати потрібно, хоть і лізуть в голову різні думки. Найчастіше про те, як там родина в рідному Світловодську. Це ж центр України, від фронту далеко. Має бути все гаразд. Коли ти на війні і розумієш, що робиш святу справу – захищаєш свою країну – то дуже важливо розуміти, що все це не марно.

Сучасні комунікативні засоби дозволяють отримувати інформацію про життя на своїй малій батьківщині. Під час відпочинку, а часу на нього у солдата на передовій не так вже й багато, солдат обов’язково відвідує соціальні мережі рідного міста. І дивується і не розуміє солдат. Що ж їм там, в Світловодську, ще потрібно? Не стріляють, на розтяжці не підриваються. То чому ж самі собі проблеми створюють?

Найбільше солдата дивують депутати міської ради. Складається враження, що більшість з них уже сидить на валізах. Ось зроблять ще декілька гидотних вчинків та й втечуть, а містяни нехай борсаються в цьому. А вони будуть із задоволеням спостерігати здалека та давати добрі поради.

Та найбільше дивують нашого солдата депутати від суперпатріотів України. Ну, хоть взяти останній випадок із ККП. Не хочети давати гроші? Не ходіть на сесію взагалі, але ж для чого знущатися над іншими? Ті, інші, прийшли, чекають, колег скликають, звозять. Відірвалися від справ. Нарешті зібралися. Вісімнадцять. Є більшість! Та ні, немає. Один з суперпатріотів втік, а його колега почав щось там читати висувати вимоги. Для чого? Більшості немає, сесії не буде. Хочеться постєбатися над колегами? Противно дивитися. На фронті, в окопах, так не роблять. Це нагадує нашому солдату поведінку тих самих росіяносепарів.

Неспокійно від такого нашому солдату. Різні погані думки в голову лізуть. Якийсь сюрреалізм в центрі України. Ні, не такої поведінки очікує наш солдат від тих, хто в тилу. Він хоче, щоб у нього, в його місті, було тепло, затишно і мирно. Йому не потрібен цей сюрреалізм в країні. Тоді в нього буде спокійно на серці. Пам’ятаємо, що він в окопі і в мороз і в спеку.