21 листопада Тимчасова слідча комісія Верховної Ради щодо розкрадань в ЗСУ в 2004-2017 роках, під час чергового засідання оприлюднила деякі матеріали, що стосуються, порушень, як вони вважають, допущених різними міністрами оборони України

Незалежно від того, про якого саме міністра йдеться, моє головне зауваження до почутого – матеріали, підготовлені для комісії Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз та подані, як вже опрацьовані ТСК, не відповідають дійсності і повністю відрізняються від реальних.

У мене є великі сумніви у кваліфікації фахівців цього інституту, оскільки вони у своєму дослідженні припустилися грубих помилок, зокрема у наведенні даних про реальні потреби армії у озброєнні в різні роки. Далі – виключно факти і спростування відвертої брехні.

За даними ТСК: на період з 2001 по 2014 роки потреби армії в техніці були однаковими: 3200 танків, 4500 БМП, 460 бойових літаків, тощо.

3200 танків – це майже 10 танкових дивізій Радянського Союзу або 32 танкових бригади Збройних Сил України.

Очевидно, що потреби армії постійно змінювалися і однаковими впродовж кількох років поспіль, як прозвітувала комісія, ніколи не були.

За даними ТСК станом на 2005 рік у складі ЗС мало би бути: танків - 3614 одиниць, бойових броньованих машин - 4136, літаків - 726, бойових і транспортних вертольотів - 328.

Насправді: озвучені ТСК показники не відповідають ані «Стратегічному оборонному бюлетеню України до 2015 року» (введений в дію президентом України Л. Кучмою у 2004 році, є у відкритому доступі), ані Білій книзі 2005 «Оборонна політика України».

Згідно з Білою Книгою 2005 «Оборонна політика України», танків на кінець 2005 року мало бути 3058 (у тому числі – 771 у бойовому складі), бойових броньованих машин – 4290 (1884 у бойовому складі), бойових літаків – 575 (208 у бойовому складі), бойових вертольотів – 182 (120 у бойовому складі).

Інститут, який робив висновки для комісії, навів неправдиві цифри, не перевіривши навіть дані, наявні у відкритому доступі. Більше того, щоб об’єктивно коментувати кількість озброєння та військової техніки, необхідні армії на той чи інший рік, треба мати доступ до цілком таємного документу оборонного планування «План застосування збройних сил», який розробляє Генеральний штаб. Жоден член ТСК не має доступу до цього документа, а відтак цифри щодо потреб бойового та чисельного складу не відповідають дійсності.

За даними ТСК: під час засідання 22 листопада, голова ТСК Іван Винник та директор Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Олександр Рувін, неодноразово повторювали, що «міністри оборони ухвалювали рішення про виведення зі стратегічного запасу ЗС техніки та озброєння».

Насправді: відповідно до Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року, зокрема ст. 10 «Основні функції Міністерства оборони» і ст. 11 «Основні функції Генерального штабу», виключно Генеральний штаб «визначає потреби в особовому складі, озброєнні, військовій техніці, матеріально технічних, енергетичних, фінансових, інформаційних ресурсах, продовольстві, земельних і водних ділянках, комунікаціях, фондах та майні, необхідних для належного виконання завдань ЗС та іншими військовими формуваннями, контролює повноту та якість їх отримання. Жодне інше відомство не наділене повноваженнями, яку кількість озброєння та військової техніки необхідно мати, щоб захистити країну від можливої агресії.

Тобто, показники чисельності та кількості військової техніки визначає виключно Генеральний штаб.

Міністерство ж оборони, згідно з Законом, виступає відповідно до визначених Генеральним штабом потреб, вимог та пріоритетів замовником із державного оборонного замовлення на розроблення, виробництво, постачання, ремонт, знищення та утилізацію військового майна. У Міністерства оборони немає повноважень щось вилучати з власного майна, крім того, що Генеральний штаб визначив надлишковим, чи того, що не використовується у повсякденній діяльності військ.

Твердження голови ТСК І. Вінника та Інституту експертиз щодо того, що міністри оборони України особисто ухвалювали рішення про визначення переліку надлишкового озброєння, а тим паче про вилучення озброєння зі стратегічного запасу, не відповідає дійсності.

Особисто міністр оборони, відповідно до положення «Про Міністерство оборони» (діяло на момент перебування А. Гриценка на посаді міністра оборони), ухваленого постановою КМУ від 3 серпня 2006 року №1080, організовує забезпечення ЗС матеріально-технічними, фінансовими та іншими ресурсами, відповідно до потреб, визначених Генеральним штабом. Тобто, у міністра оборони не було і немає, навіть сьогодні, можливості впливати на питання реалізації військового майна.

Також згідно з указом Президента України про положення «Про Генеральний штаб» від 21 вересня 2006 року №769 (діяв на момент перебування А. Гриценка на посаді міністра оборони), саме Генштаб «вносить Міністерству оборони пропозиції щодо накопичення в непорушному запасі та мобілізаційному резерві ЗСУ озброєння, військової техніки, інших матеріально-технічних засобів, продовольства, речового та іншого майна.

Міністр оборони може лише розглянути, затвердити ці пропозиції та подати на розгляд Кабінету Міністрів перелік надлишкового майна, який визначається, після опрацювання пропозицій Генштабу.

Лише після розгляду відповідними міністерствами і затвердження урядом, надлишкове військове майно може бути реалізоване.

За даними ТСК: Анатолій Гриценко зі стратегічного резерву ЗСУ продав майже 400 танків Т-72, зменшивши, таким чином, наявну потребу ЗСУ в 3200 танків на той час, «руйнуючи боєздатність ЗСУ».

Також у 2005-2007 роках було вилучено зі складу збройних сил 64 одиниці ЗРК С-300.

Насправді: станом на 2005-2007 роки, танк російського виробництва Т-72 не перебував на озброєнні ЗСУ. На озброєнні ЗСУ на той час знаходився танк українського виробництва Т-64, який випускався заводом ім. Малишева. Справа в тому, що для обслуговування російського танка в Україні не було достатньо запасних частин, відсутня система ремонту і логістики. Тож, його цілком обґрунтовано замінили машиною вітчизняного виробника.

Що ж до С-300, то такої кількості цього виду озброєння в Україні не існувало взагалі.

Більш того, згідно з аналітичними матеріалами, до підготовки яких я мав відношення, йдучи з поста міністра оборони А. Гриценко залишив навіть більше військової техніки у бойовому складі, ніж була потреба, визначена Генеральним штабом. Деякої – по 1,5-2 комплекти.

За даними ТСК: особисто міністри оборони України, зокрема А. Гриценко, отримували зиск від розпродажу майна армії.

Насправді: реалізацією надлишкового військового майна займалося не Міністерство оборони, а спеціалізовані підприємства, повноваження яким надав Кабінет Міністрів. Ці підприємства («Прогрес», «Укрінмаш» та інші) не перебували у сфері управління Міністерства оборони.

Коли Гриценко був призначений на посаду міністра оборони, він ініціював, через рішення уряду, скасування ліцензій тих компаній, які перебували у сфері управління Міноборони, зокрема – «Укроборонлізинг». Відповідно, при Гриценкові таких підприємств у Міноборони не було.

За даними ТСК: «Середня вартість БМП–1 становила орієнтовно 10 тисяч доларів. З них Міністерство оборони сплачувало 20 відсотків комісійних спецекспортеру, а спецекспортер, у свою чергу, реалізовував БМП за ціною майже 400 тисяч доларів».

Насправді: Міністерство оборони не визначає вартість надлишкового військового майна. Його ціна встановлюється відповідно до методики, визначеної Кабінетом Міністрів.

Щодо майна, яке підлягало реалізації на експорт за закритими від нас з вами договорами, то Міністерство оборони також не мало до них ніякого відношення.

Підсумую: щодо озвучених на засіданні ТСК цифр - вони цілком не відповідають дійсності і дуже нагадують політичне замовлення.

Іван Апаршин, військовий експерт, колишній директор Департаменту воєнної політики та головний інспектор Міноборони, у минулому начальник Управління оборонної та без пекової політики Секретаріату КМ