Співець потойбічного світу, наш земляк і мій колега-журналіст та бард Віталій Асауленко мав задоволення (як він сам сказав) взяти участь у фестивалі «Пісні з КҐОКОРу на Хрещатику-2015». По поверненні я з ним і поспілкувався…

- Віталію, що то за КҐОКОР і чому на Хрещатику?
- Я й сам не знаю, як розшифровується та абревіатура. Наскільки мені відомо, це якийсь криворізький металургійний комбінат. Але я добре знаю такого собі Олександра Лазарєва-Криворозького. Він є вихідцем з цього комбінату, а також – популяризатором авторської пісні в Україні. Вже кілька років поспіль Олександр, у співробітництві з херсонським Продюсерським центром Григорія Борзенка, організовує і проводить різні фести як у рідній Долинській, так і на узбережжі Чорного моря. Саме у Залізному Порту я з ним і заприязнився. І ось він та Григорій вирішили поширити свою творчу діяльність і на Київ, організувавши бардівські співи на головній столичній вулиці, куди мені й погукав Олександр.
- Ну і як твої потужні пісні жахів звучали на Хрещатику?
- Нормально звучали. Але, попри те, що вони пожвавили і примножили глядацьку аудиторію, особливого ентузіазму у організаторів вони не викликали?
- Це як!?
- Знаєш, і у нас є чимало «аноніруючих» на минулому громадян, мов, он раніше як гарно жилося – заводи працювали, все дешеве було і таке інше, і тому подібне. Тож, мені й здалося, що організатори також є такими ностальгуючими «таваріщамі». Що позначилося на відео-версії цього дійства - із трьох моїх пісень, що я заспівав на Хрещатику, до неї увійшла лиш одна… Посуди сам, переді мною один долинський бард співав про свій рідний КҐОКОР, називаючи його пам’ятником Совєтському Союзу. А коли я – в світлі агресії Московії проти України – заспівав, надіюсь, пророчу пісню про те, як українці допомагатимуть звільнятись від московського окупаційного ярма поневоленим народам останньої Імперії зла, мені зробили зауваження: ми, мовляв, мирні люди і пісні наші мирні і ми не збираємось бомбардувати Кремль. Значить, москалям, що вломилися у Донбас, можна в натурі малювати на своїх танках «На Кієв!». А ми, виходить «мірниє люді»?.. Тож, оцю і «Гастролі українського народного ансамблю у Нью-Йорку» вирізали, залишивши лиш одну - з таким собі «безвредним» філософським контекстом (Її наші читачі можуть переглянути на нашому сайті. Прим. авт.). Хоча саме «Гастролі…» викликали нечуваний фурор серед потойбічних створінь.
- Ти, що, духів викликав?
- Не духів – зомбі із розташованого неподалік кладовища на Лисій горі. Адже у пісні йдеться про те, як український народний ансамбль прибув на гастролі до Нью-Йорка. Але виступити на сцені нашим митцям не судилося – у автобусі, який їх перевозив, вибухнула бомба і всі вони опинилися у тамтешньому морзі. Але ж, яка у нашого народу нездоланний потяг до мистецтва! «Вони піднялися, як настала ніч – пошматовані, спотворенні митці. І дали свій концерт наших танців і пісень – для мерців. І успіх шалений був овації лунали всю ніч!». І на мій солодкоголосий спів пришвендяли зомбі і, дякуючи, ледь не зжерли виконавця – можеш сам переглянути на одній із світлин. Та, дякуючи колегам-бардам (на ще одному фото), ледве вдалося їх розігнати.
- Які пісні – такі й пригоди… Кудись іще плануєш податися лякати людей і підіймати з могил мерців?
- Та можна було б. Але є одно «але» - гра на гітарі передбачає контакт пальців зі струнами. Тому потрібно увесь час підстригати нігті, щоб не заважали цьому контактові. А коротко підстрижені нігті не дозволяють якісно довбатися у носі. Відтак весь час переді мною стоїть дилема: або виступати частіше, або довбатися у носі. І що мені більше до вподоби – ще й досі не визначився. Звісно, це жартую я. А якщо серйозно, то на всі ці вояжі потрібні, як по моїм міркам, чималі кошти. Тому, попри мої здобутки і уславлення рідного міста на багатьох всеукраїнських фестивалях, на нинішню владу розраховуватися не доводиться – лише на спонсорську та дружню підтримку.

Відео дивись у рубріці "Відео".

Вадим Степанець