В квітні в культурному житті нашого міста відбулася значна подія: хореограф, педагог та засновниця школи танцю Лариса Москаленко відзначала двадцятиріччя своєї педагогічної діяльності.

Пропоную читачам сайту інтерв’ю з ювіляркою.

Пані Ларисо, двадцять років ви навчаєте танцювати дітей. А звідки у Вас любов до танцю?

- Родом я з невеликого російського містечка Златоуст в Челябінській області. Саме в таких невеликих містечках і зароджується любов до танцю, балету. Особливо, якщо в містечку є талановитий педагог. Мені повезло, у мене був саме такий педагог. Вона вчасно розгледіла в мене талант та переконала батьків віддати мене до Пермського хореографічного училища. Переконана, що талант педагога полягає не тільки в тому, щоб підготовити учня, а ще й в тому, щоб спонукати батьків учня до підтримки кар’єри їх дитини. Моїх батьків переконали. Пермське хореографічне училище на той час було третім в рейтингу після московського та ленінградського. Після закінчення училища я, за порадою педагога, поїхала до Санкт-Петербурга, де вивчилися на хореографа.

І ось, із Санкт-Петербурга ви потрапляєте в Світловодськ…

- Так. Це були кризові 90-ті роки. Молодим було нелегко вижити в Санкт-Петербурзі. Ми з чоловіком приїхали до Світловодська народити другу дитину. Думали повернутися назад, але у чоловіка вийшло з бізнесом,а у мене з педагогічною діяльністю. Альона Сілкіна тимчасово попросила її підмінити в студії «Тальйоні». Так склалося, що тимчасове стало постійним.

Зараз Ви зібрали досить великий колектив?

- Так, у мене займається триста учнів.

Напевно, важко з ними працювати одній?

- Я зараз не одна. Мені допомагає моя дочка Віолетта. Вона закінчила педагогічний університет імені Драгоманова, хореограф. Її постановка «Колискова для матусі» високо оцінена. Ми працюємо разом, вчимося одна у одної. Думаю, що їй з мамою складно, але нічого, знаходимо спільну мову.

У Вас чотири дочки і всі танцюють…

- Не зовсім. Віолетта допомагає мені. Катюша архітектор. Зараз проходить стажування в Лос-Анджелесі. Дві молодші в школі, але займаються музикою, танцями. Мама хореограф, батько – музикант. У них немає іншого шляху. (сміється)

Пані Лариса, ваш колектив – це приватна справа. Як вам вдається виживати?

- Гарне питання. Років з десять я працювала і в бюджетній сфері, але потім все ж перейшла в приватний сектор. Навколо мене багато студій та колективів, які отримують бюджетне фінансування. Конкуренція! Який вихід? Слідкую за тенденціями в сучасній хореографії, стараюся з душею підходити до своєї справи, творчо підходити до своєї справи.

Виступи ваших маленьких артистів приваблюють не тільки хореографією, а й костюмами. Як вам вдається вирішувати це питання?

- В цьому заслуга батьків моїх учнів. Колись, років п’ятнадцять назад, були спонсори, але зараз і поїздки і костюми – це батьки. Я їм вдячна.

Ваш ювілейний концерт розпочався із справжнього параду призів, які отримали ваш колектив. Я їх спробував перелічити, але збився з рахунку. 

- Я теж їх уже не рахую. Хочу прийняти рішення та передати ці кубки нашим дітям. Це їх заслуга, а ми будемо завойовувати наступні. Серед наших найкращих досягнень – це гран-прі: кубок Полтавської області із сучасній хореографії, гран-прі конкурсу в Дніпрі «Сузірря молоді». Особливо цінні перемоги, які ми вибороли в нашій, Кіровоградській, області. Тут важко вибороти призове місце. Наша область танцююча і вимоги досить високі. 

Я помітив, що у Вас танцюють переважно дівчата. Хлопці не хочуть?

- Так, є така проблема. І це не тільки у мене. Хлопці більше йдуть у спорт.

Пані Ларисо, в неділю пройшов восьмий фестиваль «Барви рідної землі». Наскільки я пам’ятаю, ви раніше теж приймали участь у ньому, але зараз не бачив ваших колективів. Що сталося?

- Це давня та «затерта» історія. Фестиваль «Барви рідної землі» придуманий мною. Два роки я активно приймала участь у його організації та проведенні. Він задумувався, як дводенний. Учасники приїздили до міста на два дні. Планувалися та проводилися екскурсії по місту, дискотеки, костри, дитяче спілкування. Але фестиваль став одноденним, якимось «скомканим». Він більше похожий на PR-акцію депутата. Стало не цікаво, не сучасно. Фестивалі потрібно робити для дітей. Я відійшла, коли це побачила.

Пані Ларисо, ви слідкуєте за долею своїх вихованців?

- Звичайно слідкую. Вони часто зв’язуються зі мною, телефонують, спілкуємося через інтернет. Мої учні працюють в Харкові, Києві, Кременчуці. На мій ювілей приїздили із своїм колективом Тетяна Гладкая, Крістіна Каймолова. Я радію за них. Радію за Машу Козярчук, яка вибрала професію балерини і робить успіхи. Радію за Олександру Ковчак, Анну Матвеєву. Радію за всіх, як за своїх дітей.

Чи є проблеми і школи танців Лариси Москаленко?

- Звісно, є і це не тільки нашого колективу, а й всіх танцювальних колективів. Головна стосується стану приміщень, де ми проводимо заняття. Час плине. Підлога уже не в кращому стані, погане провітрювання. Ми всі мріємо про те, що колись ці приміщення відремонтують. Це було б чудово.

Пані Ларисо, вас в місті знають не тільки, як засновника та керівника школи танців, але й як волонтера.

- Так, волонтерствую. Я мрію про те, щоб та частина мого волонтерства, яка пов’язана з війною, закінчилася як можна швидше. Але кидати я це не можу і буду. Ми будемо робити все можливе, щоб наблизити перемогу. Цього року відкрився новий напрямок мого волонтерства – благоустрій нашого місто. Це цікаво. Разом з іншими з нашої групи «Барвисте місто» хочеться зробити наше місто кращим, У нас багато задумо і їх реалізуємо. Цього року вдалися два проекти – висадка квітів і галерея парасольок. Парасольки будуть висіти все літо, а потім… у Лариси Ляшеко є дуже гарні ідеї. Побачити самі.

В квітні, на підтримку ідеї з благоустрію міста Ви провели благодійний марафон.

- Коли я висловила ідею марафону, то і мої учні, і їхні батьки активно її підтримали. Приєдналися інші колективи. Активність була така, що прийшлося «сжимати» виступи, щоб усі виступили. Мало того, коли мої колеги з Кременчука із соціальних мереж дізналися про марафон, то зателефонували мені та висловили обурення, що їх не запросили, а потім приїхали до нас, виступили та зробили свій внесок. Ми зібрали 20300 грн. Кошти пішли на виготовлення вазонів.
Пані Ларисо, мої питання вичерпані. Дякую за інтерв’ю. Хочу побажати вам нових успіхів.

Вадим Степанець