В суботу, в дитячій бібліотеці, відбулася зустріч з Назаром Розлуцьким, який презентував свою книгу «Нотатки мобілізованого».

Хто ж такий Назар Розлуцький? Ящо коротко, то Назар за фахом історик. До мобілізації працював науковим співробітником музею Визвольної боротьби імені Степана Бандери в Івано-Франківську. Зараз працює старшим науковим співробітником музею Української діаспори. Крім того, він поет, мандрівник, який об’їхав автостопом всю Україну. Розлуцький є одним з організаторів проекту «Знай наших», який призваний популяризувати українських класиків.

  

«Нотатник мобілізованого» – це розповідь молодої людини, цивільного, який не служив до того в армії, розповідь про те, як цивільна людина внаслідок обставин та власної позиції стала бійцем на війні.

Назар був мобілізований в 2015 році і пробув на фронті з липня 2015-го по червень 2016 року в секторі Б, у складі 6-ї батареї 2-го артилерійського дивізіону 55-ї окремої артилерійської бригади на третій лінії оборони навколо дуги Донецьк-Горлівка.

Автор зазначає, що коли його призвали до війська, то його начальник подарував йому блокнот, ручку та попросив вести щоденник. На початку він так і робив. Писав у щоденник впродовж чотирьох місяців, але згодом закинув, бо стало одноманітно. Вирішив покладатися на власну пам'ять

До написання книги Назара спонукали його спіслуживці ще під час служби. Взявся за цю справу уже після демобілізації. До цього у автора не було великого літературного досвіду. Втім, у цьому допомогли тренінги відомого відеоблогера Кутепова та Майкла Щура.

У книжці Назар написав не лише про бойові дії, а й про котів-собак, побут, настрої, що їли, про що говорили. Цікавою є історія про позивний 6-ї батареї – «Бєлка». При виборі позивних для підрозділів командування рекомендувало взяти назви Українських річок. Замполіт віднайшов річки з назвою Білка, а, по скільки він був російськомовний, то вийшло – Бєлка.

Іншою цікавинкою є розповідь про відносини з місцевим населення. Ворожби до вояків не було. Військові спілкувалися з місцевими, ходили за покупками. Інколи, навіть, вживання алкоголю приносило користь. Так один і бійців виявив двох місцевих, які працювали на сепаратистів.

Війна – це не весела прогулянка, тому цікаво було знати, що відчував автор, коли бригада почала висуватися на передову. Назар визнав, що для нього визначальним та хвилюючим був призив до війська. Два дні, коли він збирався були більш хвилюючими.

Щодо самої книги, то автор зазначає, що він не оригінальний у цьому жанрі – про це написано чимало художніх і документальних творів. Його книга - спогади одного з тисяч рядових бійців української армії про те, як він жив, чим займався і про що думав під час своєї служби і війни. У книзі немає критичних оцінок командуванню та керівництву, окрім безпосереднього командування, із яким автор особисто знайомий. Відсутній аналізу тактичної і стратегічної ситуації, тактико-технічних показників зброї, розлогих описів бойових дій, загальноармійських особливостей служби. Натомість тут більше йдеться про побут нашої артбатареї, про стосунки бійців із місцевим населенням, командуванням та між собою, про різні випадки, що траплялися зі мною або побратимами, про собак і котів, які стали повноправними членами нашої бойової сім’ї.

«З листопада погода різко зіпсувалася. почалися затяжні дощі. Земля намокала з кожним днем, почався період болота, який з перервами тривав аж до квітня. Оте болото було найбільш паскудним явищем у побуті: воно липнуло до ніг, потрапляло на одежу, забруднювало техніку, уповільнювало ходьбу, загрожувало ковзанням і просто псувало настрій своїм безрадісно однотонним виглядом. До середи листопада…воно стало уособлення всього найгіршого у цьому краї і на цій війні».

Назара в його підрозділі знають не тільки як історика, а як і творця бібліотеки. Під час мобілізації він взяв із собою чотири книги поезії. Потім майбутня дружина передала йому ще декілька. До Назара стали приходити інші та просити почитати. Ця історія попала в Інтернет. Так створилася бібліотека.

На кінці зустрічі охочі могли придбати книгу. Вона коштувала 100 гривень. З них 57 грн йдуть волонтерам.

Хочу відзначити, що спілкування з Назаром Розлуцьким було і цікавим і позитивним. Підкупав оптимізм та життєрадісність Назара. То хай йому щастить і в житті і творчості!

Вадим Степанець