Поташник Семен Ізраїльович народився 25 травня 1930 року у місті Олевськ Житомирської області. У 1947-1952 роках навчався на електротехнічному факультеті Київського політехнічного інституту за фахом інженер-електрик, "Електричні станції, мережі і системи"; кандидатська дисертація "Дослідження підвищення ефективності низьконапірних гідроелектростанцій" (1988).

Рівно 61 рік тому - 25 березня 1954 року, Рада Міністрів СРСР затвердила постанову про будівництво Кременчуцької ГЕС. Через п’ять років - восени 1959 року, перші два агрегати КремГЕС дали перший струм. Ця подія, швидше символічна, ніж економічно і технологічно доцільна, була сповнена урочистістю та тривалими й хвилюючими для будівельників очікуваннями.

Новітній етап історії Криліва-Новогеогієвська-Світловодська розпочинається з кінцем СРСР. Для міста та його жителів розпочинаються важкі часи. Місто входить в полосу економічної та суспільної кризи.

Місто Світловодськ порівняно з іншими містами України досить молоде, але має насичену та вагому історію. Заснування міста пов’язано з початком будівництва Кременчуцького гідровузла в травні 1945 році після ухвали Ради Міністрів УСРС.

Новий етап історії міста пов'язаний з входом України до складу Російської імперії. З 1732 року Криловська слобода була підпорядкована Миргородському полку, а 1744 року стала сотенним містечком цього полку під назвою Криловського шанця. Тоді ж воно було укріплене земляними валами.

Мотронинський монастир нескорена святиня, яка понад тисячоліття височить на одному із пагорбів Холодного Яру славетної Чигиринщини. Багато випало на долю цієї величної споруди, багаторазова руйнація, розграбовування, напади бандитів, гніт тоталітаризму, але ніщо не змогло знищити Українську християнську твердиню.

Члени СМО ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка, прихильники цієї організації та переможці конкурсів декламаторів у останню неділю квітня вже традиційно (втретє) пройшлися героїчними холодноярськими стежками, взявши участь у всіх анонсованих заходах до 95 років від дня загибелі Головного отамана Холодного Яру Василя Чучупаки, а також 95 років із дня створення Холодноярської бригади та Степової дивізії

Судячи з назви цього репортажу, може скластися тавтологічне враження на кшталт «масло масляне». Адже історична місцина у Черкаській області з сивої давнини була осередком боротьби українського народи супроти чужоземних посіпак.

Запорізьке козацтво завжди захищали власні землі від загарбників та вбивць, обороняли міста і села, відстоювали честь і гідність власної Батьківщини, захищали майбутнє України стоячи на варті і вдень, і вночі… Кожен козак в бою, перед боєм та в мирі молився Богу та мав за честь стояти на захисті православної віри.

Життя невпинним кроком біжить не зупиняючись ні на хвилинку щоб перепочити, або обернутися назад. Кожен по різному бачить своє майбутнє, але минуле у нас всіх одне. Українська історія багата подіями перед якими ми й досі схиляємося в пошані та вдячності, але були і ті часи, які не залишилися ані в пам’яті, ані в літописах.

Воронівка (рос. Вороновка, пол. Woronówka) – село, що було розташоване над Дніпром, у ХХ столітті входило до складу Новогеоргіївського району Кіровоградської області, у ХІХ столітті –до Чигиринського повіту Чаплиської (с. Чаплище) волості з населенням у 511 мешканців, воно було в 4 верстах від Подорожнього і в 28 верстах від Чигирина. Щодо назви, то є дві версії: 1) у козацьких літописах населений пункт згадується як Вороньи Лозы; 2) за Л. Похилевичем – «мѣстечко Вороны».  У І половині ХVІІ ст. цей населений пункт нанесений у якості «містечка» на карту французького інженера Гійома Левассера де Боплана, проте в середині ХVІІІ ст., воронівці, рятуючись від Дніпровської повені, перенесли свої житла на 2 км. вище по Дніпру.