Ця стаття є продовженням наших публікацій про історію нашого міста. Думаю, що світловодцям буде цікаво. Давайте разом напишімо повну історію міста.

Час іде так швидко, що диву даєшся! Здавалося, тільки вчора ми молодими працювали на орденоносному Заводі чистих металів, а сьогодні вже пенсіонери. Та думки все частіше і частіше повертають в ті прекрасні часи, коли наш завод працював на повну потужність.

За заводі я влаштувався в 1975 р. і мені пощастило освоїти прекрасну професію слюсаря. Потім «дослужився» і старшого механіка одного із головних цехів ЗЧМ цеху № 8, який випускав монокристалічний кремній.
Коли розповідають про ЗЧМ, то завжди «на слуху» слово «плавильник». Це були дійсно унікальні люди, від майстерності яких залежало майже все. А от слово «слюсар» котувалося не так високо, це дуже розповсюджена професія. Але тільки не в цеху № 8. Тут хороші слюсарі завжди були «на вагу золота». І в нашому колективі, яким мені пощастило керувати майже 30 років, слюсар був самою поважаною людиною.

Ми обслуговували печі по вирощуванню монокристалічного кремнію, вимоги до якості якого були без перебільшення «космічні». Температура в робочій камері печі досягала 1500°С. При цьому із-за високої здатності кремнію до окислення, тобто браку, вирощувалися монокристали цього напівпровідникового матеріалу у цілковитому вакуумі. Він досягався з допомогою спеціальних вакуумних насосів, а підтримувався спеціальними вакуумними термостійкими пристосуваннями, що були складовою частиною всього складного комплексу печі. Так от з цим вакуумом у нашої служби, у наших слюсарів завжди були проблеми. То вакуумні ущільнювачі «травлять», то плавильник щось утворить – а винуватий слюсар і його начальник. Так що від начальства діставалося, хоч часто і справедливо.
Та часто бувало так. Наче все ремонтна бригада зробила – а вакууму немає. І, як правило, така неприємність припадала в п’ятницю, на вихідні. Тоді для служби починався іноді цілодобовий аврал, бо простій печі просто виключався.

І тут наставала черга виступити в головній ролі його величності Слюсарю, притому, Слюсарю з великої букви. Такими у нас були майже всі. Наприклад, наш бригадир Іван Макогон чи зварювальник Леонід Кириченко, яких нині з нами уже немає. Слюсарі вищої кваліфікації майстер на всі руки Леонід Чернай, безвідмовні «паличка-виручалочка» Віктор Шумило, Володимир Конько, токар Сергій Шаповал, або душа колективу уже тоді ветеран Анатолій Леонідович Костевич. З ним, який теж відійшов у вічність, пов’язаний епізод, який став на заводі класикою гумору.
У нашому колективі плинність кадрів була чимала, бо відповідальність і професійність слюсаря стояли на першому місці. Так от Костевич часто перевіряв стажувальників на кмітливість. І одного разу з цілковитою серйозністю, у присутності всієї бригади біля розібраної печі він із заклопотаним виглядом дав в руки новачку відро і попросив сходити до начальника цеху і терміново випросити у нього «хоч з піввідра вакууму». Той дисципліновано погодився. І який тоді стояв у цеху регіт, коли «розвідники» доповіли, що начальник цеху Володимир Васильович Сергійчук незворушливо відповів посланцю: «Ясно, це тебе Костевич прислав. Пришли його до мене,и я йому особисто випишу». До речі, той новачок незабаром став досить непоганим слюсарем, а з Анатолієм Леонідовичем навіть подружився.

Так, ніщо не вічне в цьому світі. Але як шкода, що знищили наш прекрасний завод! І хто? Свої ж…

Віктор Позивний, колишній старший механік цеху № 8 заводу чистих металів