Рівно 61 рік тому - 25 березня 1954 року, Рада Міністрів СРСР затвердила постанову про будівництво Кременчуцької ГЕС. Через п’ять років - восени 1959 року, перші два агрегати КремГЕС дали перший струм. Ця подія, швидше символічна, ніж економічно і технологічно доцільна, була сповнена урочистістю та тривалими й хвилюючими для будівельників очікуваннями.

А наступного, 1960 року, запрацювали всі 12 гідроагрегатів електростанції. Запуск у дію могутньої ГЕС, що тоді сприймалося як «перемога над природою», отримання перших тисяч кіловат електроенергії спричинили пишні заходи за участю тогочасного керівника держави М.С.Хрущова. Мови про те, що будівництво ГЕС та створення велетенського штучного водосховища призвели до неймовірних людських трагедій, завдали непоправної шкоди екосистемі середнього Дніпра, знищили сотні відомих пам’яток матеріальної та духовної культури українського народу, та безлічі – невідомих, не велося.

«Винуватицею» спорудження КремГЕСу, завдяки великій потребі країни в електроенергії, була ДніпроГЕС ім. Леніна, збудована під чималим впливом американських консультантів, за їхніми технологіями та зарубіжним обладнанням поблизу м.Запоріжжя і введена в дію в 1932 році. Перші місяці її експлуатації наочно показали, що ДніпроГЕС працює вкрай неритмічно - виникали періоди, коли за встановленої потужності в 558 тис. квт, електростанція давала споживачам тільки 100 тис. квт, а інколи і 70 тис. квт. А причина в тім, що вода на турбіни потрапляла вкрай нерівномірно – в період повеней її вимушено скидали через водовідвідну греблю, а в маловоддя відчувався катастрофічний дефіцит води. Тож майже відразу після пуску ДніпроГЕСу розпочалося проектування нових водосховищ по Дніпру – для регулювання стоку води на турбіни електростанції біля Запоріжжя.

З 1932 по 1936 рік, на виконання Постанови Ради Праці й Оборони СРСР, проектною організацією «УкрГІДЕП»ом розроблялася робоча гіпотеза «Великого Дніпра» по спорудженню водосховищ на цій річці. Вже через рік, а саме 1933 року, на нараді при АН УРСР у Києві розглянули можливість спорудження кількох водосховищ. В 1934 та 1935 роках «робоча гіпотеза», з виїздом проектувальників на береги річки, удосконалювалася та уточнювалася. В 1936 році «гіпотеза» перетворилася на проект «Великого Дніпра». Його розглянула експертна комісія Держплану СРСР, яка ухвалила, з поміж іншого, таке: «Першочерговою ГЕС на нижньому Дніпрі повинна бути Кременчуцька ГЕС, яка регулюватиме стік р.Дніпра і дозволить повністю використати встановлену потужність ДніпроГЕСу».

Враховуючи рекомендації та вказівки експертної комісії Держплану СРСР «УкрГІДЕП» впродовж 1937 року розробив детальну «Схему реконструкції Дніпра». Відповідно до неї запланували спорудити не тільки КремГЕС, а й Київську, Переяславську, Канівську гідроелектростанцій. Першу з поміж них передбачили спорудити біля м.Кременчука. Впродовж наступних трьох років розпочалися інтенсивні роботи по проектуванню саме Кременчуцького гідровузла. Остаточний повністю готовий проект у 1941 році подали на розгляд до московського тресту «Гідроенергопроект». В умовах війни, що розпочалася, його не розглянули і не затвердили.

В післявоєнний період, у зв’язку з відбудовою ДніпроГЕСу», для якої хоч і збільшили об’єм водосховища і цим незначно підвищили потужність, однак довоєнні «хвороби» неритмічного надходження води на агрегати знов-таки далися взнаки. Тож у 1945-1948 роках спеціалісти «УкрГІДЕП»у ще раз, з урахуванням нових потреб і обставин, розробили проект Кременчуцької ГЕС і подали його на затвердження до Москви. Там його схвалили, але саме будівництво КремГЕСу не розпочали: союзний уряд ухвалив рішення будувати, починаючи з 1950 року, Каховську ГЕС.
До спорудження КремГЕСу повернулися в 1953 році: «УкрГІДЕП»у доручили переробити проект гідроелектростанції. Спеціалісти проектного інституту загалом здійснили величезну за об’ємом роботу, адже всебічне вивчення правобережної та лівобережної долини та 185 км русла Дніпра – від Табурищанського мису (неподалік м.Кременчука, але в межах Кіровоградської обл.) до м.Канева, - здійснювалося в 1931-1935, 1938, 1946 та в 1953-1954 роках.
Місцем спорудження Кременчуцької ГЕС ще з 30-х років ХХ ст. обрали дві на вибір вузькі ділянки Дніпра: одна поблизу с. Табурище Новогеоргіївського району, інша біля м.Новогеоргіївська (Кіровоградська обл.). Дослідження території для розташування майбутнього фундаменту бетонної греблі, приміщення ГЕС та дамби показало, що поблизу с.Табурище в основі ґрунту залягає потужний монолітний шар граніту до 16-18 метрів завтовшки, а біля м.Новогеоргіївська дамбу та греблю довелося б «ставити» на м’які лесові відкладення. Тож розвідана гранітна підошва для майбутньої ГЕС поблизу с.Табурище відіграла значну роль у виборі місця її розташування, але не головну.

Бралися до уваги й інші розрахунки:
Місце під спорудження ГЕС:
                                                                    с.Табурище                                  м.Новогеоргіївськ

Зникне під водою землі                                      307 тис. га                                312 тис. га

Відселення жителів                                           212 тис. чол.                             214 тис. чол.

Затрати на організацію водосховища                   1 млрд.763 тис. крб.                   1 млрд.910 тис. крб.

Об’єм води у водосховищі                                 15млрд.100 млн. м. куб.              13 млрд.94 млн. м. куб.

Бетонні і з/бетонні робот                                 1млн. 215 тис. м. куб.                   2 млн. 103 тис. м. куб.

Земляні насипи                                               48, 5 млн. м. куб.                         56, 4 млн. м. куб.

Капіталовкладення                                          2 млрд. 922 млн. крб.                   3 млрд. 623 млн. крб.

1) Тут і далі в таблиці вказані проектні цифри. Реальні дещо відрізнялися від розрахункових.
Єдиний суттєвий недолік місця вибору ГЕС біля с.Табурище проектувальники вбачали у наявності поблизу села великих запасів бурого вугілля – з них 45,5 млн тонн потрапляли під затоплення водами Кременчуцького водосховища.

До спорудження КремГЕСу довго не бралися – причинами були не тільки війна та інші державні проблеми, зокрема післявоєнна відбудова, голод 1946-1947 років, брак робочих рук, а, головним чином, величезні затрати «на організацію чаші водосховища».

Дійсно, долина середнього Дніпра інтенсивно обживалася впродовж кількох тисячоліть, землеробська цивілізація породила численні села і міста, які міцно вкоренилися на берегах Дніпра та на притоках цієї потужної водної артерії, масової міграції населення звідси впродовж тисячоліть ніколи не спостерігалося і в найближчі роки не очікувалося. Звичайно, злочинні експерименти більшовицької тоталітарної влади переполовинили населення середнього Придніпров’я, значно обезкровили його, але повністю не знищили. Після нещасть 20-40-х рр. ХХ ст. край обабіч Дніпра поволі відроджувався.

Однак трагедія вже нависла над придніпровськими селами, адже згідно втаємниченого від народу проекту будівництва Кременчуцької ГЕС та водосховища для неї до зони затоплення та підтоплення потрапляли загалом 186 населених пунктів трьох областей України: Черкащина «жертвувала» 85 селами, Полтавщина – 73, Кіровоградщина – 28. Понад 40 тис. житлових будинків опинялися на дні штучного водосховища, близько 1 тис. зносилися з «організаційних причин» чи потрапляли в зону безпосереднього будівництва ГЕС. Позбавлялися своїх жител та звичного способу життя 80281 сільський житель Черкащини, 35352 жителів Полтавщини, 15439 – Кіровоградщини. Інші, а це ще майже 70 тис. мешканців, входили до категорії «підтоплених» - води Дніпра до них повинні дійти впродовж наступних кількох років після заповнення чаші водосховища та руйнування прибережної смуги. На дні водойми, згідно первісних проектів, опинялися також два міста – Чигирин та Новогеоргіївськ, під загрозу затоплення потрапляли частково Черкаси (міські райони Поділ та Митниця), а також окраїни Сміли. Новогеоргіївськ втрачав 1341 домоволодіння, Черкаси – 762, Чигирин – 961, Сміла – 5. При створенні Кременчуцького водосховища (до відмітки 81 м) передбачалося затоплення долин річок: Тясмину (впродовж 84 км, починаючи від гирла і впритул до м.Сміли), Цибульника (12-15 км), Сули (60-64 км). Під водою опинялися не тільки орні родючі землі та пасовища колгоспів, ліси й сади, а також різноманітні господарські будівлі: тваринницькі ферми, зерносховища, майстерні, млини тощо. Колгоспи Черкаської області втрачали загалом 1866 будівель сільськогосподарського призначення, Полтавщина – 1489, Кіровоградщина – 465.

До переліку затоплених потрапляли школи, лікарні та амбулаторії, кладовища та церкви, електростанції, заводи, шосейні дороги та залізниці, лінії дротового зв’язку, сільські ради та пологові будинки, промартілі тощо. Розуміння владою наслідків усіх колосальних втрат, пов’язаних з утворенням Кременчуцького водосховища, не тільки стримувало початок робіт по спорудженню гідровузла, а й наводило на думку взагалі відмовитися від його будівництва та розпочати проектування Черкаської ГЕС (за 15 км на північ від міста).

Смерть Сталіна та прихід до влади його молодших соратників, у першу чергу Хрущова, схоже, відіграли головну роль в тому, що будівництво Кременчуцької ГЕС усе-таки вирішили розпочати. 25 березня 1954 року Рада Міністрів СРСР затвердила постанову про будівництво Кременчуцької ГЕС. Третього червня 1954 року тепер вже Рада Міністрів УРСР і ЦК КПУ ухвалили спільну Постанову №738 «Про розгортання робіт на будівництві Кременчуцької ГЕС». 24 червня 1954 року з’явилася постанова №44 виконавчого комітету Полтавської обласної ради депутатів трудящих і бюро Полтавського обкому КПУ про участь Полтавщини у будівництві ГЕС. Дещо пізніше, третього липня 1954 року, була обнародувана відповідна постанова виконавчого комітету Кіровоградської обласної ради депутатів трудящих та бюро Кіровоградського обкому КПУ. Начальником новоствореної будівельної організації «Кременчукгесбуд» призначили Новікова. Основний фінансовий тягар будівництва ліг на республіканський бюджет. Знекровлена війною Україна, на 9-му році після її закінчення, фактично самотужки споруджувала дві могутні електростанції одночасно – Каховську і Кременчуцьку.

Щоб дещо мінімізувати незворотні втрати від «заповнення чаші водосховища», запроектували зробити майже півтора десятки захисних дамб. Воду з Тясмину, Сули та Цибульника вирішили перекачувати потужними насосами до Дніпра. Площа затоплення і підтоплення скорочувалися – це стосувалося таких міст, як Чигирин, Черкаси та Сміла, але фінансові затрати на будівництво зростали. Відтак у переліку затоплених міст залишився тільки Новогеоргіївськ. Для його відселених жителів запланували створити т.зв. «Нове місто Новогеоргіївськ» – з багатоповерховими будинками, водопроводом, центральним опаленням, новими школами, лікарнями, асфальтованими дорогами тощо – тобто своєрідне «зразкове місто» недалекого комуністичного майбутнього. Однак передумали, тож жителям Новогеоргіївська виділили окремі квартали у місті, яке розпочали споруджувати для будівельників та експлуатаційників Кременчуцької ГЕС. До червня 1954 року проект будівництва гідроелектростанції, з усіма зауваженнями та пропозиціями, був повністю готовий. До 10 липня 1954 року до виконавчого комітету Кіровоградської обласної ради депутатів трудящих (голова облвиконкому Турбай) надійшов розгорнутий графік будівельно-монтажних робіт на території області, пов’язаних з майбутньою ГЕС. Робота на черговій «комуністичній будові» закипіла. Головним будівельним майданчиком була Кіровоградщина.

Як і все, що споруджувалося в тогочасній тоталітарній державі, і цю циклопічну будову 6-ї п’ятирічки теж супроводжували аврали та штурмівщина, прорахунки проектантів, постійний брак у роботі, нестача будівельних матеріалів та розкрадання наявних, всезростаючі фінансові вливання переважно з республіканського бюджету, хронічний дефіцит робочих рук взагалі та кваліфікованих – зокрема, безперервна відсутність належної до виробничих ситуацій спеціальної техніки, часті відмови робітників від роботи та жорстке реагування на це КДБ, повсякденна побутова невлаштованість працівників через відсутність житла (поселялися в селянських хатах, в наметах, дерев’яних бараках або на пришвартованих суднах), брак достатньої кількості магазинів та їдальнь, незабезпеченість спецодягом та, зокрема, міцним взуттям, грубість керівництва, несправедливий спосіб оцінювання виконаних робіт – у привілейованому становищі опинилися робітники «Кременчукгесбуду» - вони споруджували гідроелектростанцію і отримували зарплати більші ніж удвічі за ті самі об’єми робіт, що їх виконували, наприклад, робітники «Спецбудтресту» №2 на спорудженні «нового міста». З часом всі проблеми, не дивлячись на колосальні затрати, долалися. Настав час, коли КремГЕС запрацювала. Левову частку виробленої електроенергії спрямували до потужних промислових центрів - Харкова та Києва.

З того часу і донині, та, напевне, і в досить віддаленому майбутньому, не те що Кіровоградщина, а з нею Черкащина та Полтавщина, та, мабуть, і вся Україна, не матимуть більше такої циклопічної споруди, яким є Кременчуцький гідровузол, що має в собі не тільки ГЕС, а й численні дамби та насосні станції, найбільше в Україні штучне водосховище, абсолютно нове місто… Віриться, що будь-яка нова гігантська промислова будова, що можливо колись з’явиться в Україні, не завдасть десяткам тисяч її громадян таких бід і неймовірних страждань, як це трапилося під час наповнення водою чаші Кременчуцького водосховища. Думається, що навчені гірким досвідом спорудження Кременчуцької ГЕС, майбутні проектанти не запланують знищення заради будь-якої, нехай і вкрай важливої новобудови, сотень тисяч гектарів родючих земель, десятків тисяч гектарів лісових насаджень, тисяч історичних та духовних пам’яток, сотень населених пунктів.

(за матеріалами Державного архіву Кіровоградської області)

Іван Петренко,
головний спеціаліст сектору спеціального зберігання та страхового фонду документації Державного архіву Кіровоградської області