Новий етап історії міста пов'язаний з входом України до складу Російської імперії. З 1732 року Криловська слобода була підпорядкована Миргородському полку, а 1744 року стала сотенним містечком цього полку під назвою Криловського шанця. Тоді ж воно було укріплене земляними валами.

З організацією у краї Нової Сербії у Криловському шанці розмістився штаб пандурського (піхотного) полку. За свідченнями академіка Й.А. Гільденштедта, який обстежував наш край у 1774 році, правобережний Крилов мав тоді тисячу дворів, дві церкви і був одним із найважливіших торговельних центрів округи. З 1784 року Крилов – посад Катеринославського намісництва, а з 1795 року під назвою Олександрія – повітове місто Вознесенського намісництва. Але віддаленість його від магістральних шляхів спонукало царський уряд перенести центр повіту в село Усівку та Інгульці, яке було знову назване Олександрією, а Крилов став заштатним містом. Тоді у ньому мешкало більше трьох тисяч жителів.

З введенням військових поселень у Росії (1821 р.), у Криловській слободі розташовується кірасирський полк ордена св. Георгія Побідоносця. Тоді ж Крилов був перейменований у Новогеоргіївськ. Тут знаходилися штаб полку і управління округом Новоросійського військового поселення. Місцеве самоврядування було підпорядковано військовій організації. Тут спорудили штабні приміщення, казарми для солдат, манеж, гауптвахту, госпіталь тощо. У середині ХІХ століття в цьому полку проходив військову службу відомий російський поет А.А. Фет.

Після ліквідації військових поселень (1859 рік) Новогеоргіївськ – заштатне місто з цивільним управлінням, важливий торговельний центр краю з розвинутими кустарними промислами і виробництвом гончарного посуду, столярних виробів та виготовленням возів і фургонів. Перед першою світовою війною розпочалося будівництво залізничної лінії від станції Бурти до станції Фундукліївки. Було підготовлено земляне полотно, споруджені мости і вокзальні будівлі в Новогеоргіївську. Але війна, що почалася в 1914 році, не дала змогу завершити це будівництво.

З встановленням у місті радянської влади (1918р.) здійснена націона-лізація виробництв, перерозподіл землі та ін. Ці процеси проходили в жорстоких умовах громадянської війни, боротьби за незалежність України. Місто не раз переходило з рук в руки, влада часто мінялася, а це ще більше поглиблювало розруху. З остаточним встановленням радянської влади (1920 рік) почалася відбудова промисловості і сільського господарства. Кустарі об’єднуються в артілі. У жорстких і форсованих умовах здійснено колективізацію селянських господарств, яка супроводжувалася масовим розкуркулюванням і виселенням заможних селян. Разом з тим, уже до середини 30-х років ХХ століття було ліквідовано неписьменність серед населення, відкрито ряд шкіл, будинків колективіста, заснований театр. Виникли нові підприємства: обозобудівний завод «Більшовик», меблева фабрика, маслозавод та інші. В районі було також кілька гончарних артілей, підприємств по добуванню граніту. У Новогергіївську діяла електростанція.

Тяжким випробуванням для населення краю стала друга світова війна. Тисячі жителів міста і навколишніх сіл були мобілізовані до Червоної армії і пішли на фронт. 7 серпня 1941 року Новогеоргіївськ окупували німецько-фашистські війська, почався масовий терор окупантів. В катівнях гестапо загинуло більше 700 жителів міста і навколишніх сіл. Майже 3 тисячі юнаків і дівчат було вивезено на роботу в Німеччину. На території міста і в ряді сіл виник стихійний опір окупантам, були створені і діяли підпільно-диверсійні організації і групи. У лютому 1943 року через район проліг шлях кавалерійського партизанського з’єднання М.І Наумова. У жорстокій сутичці з карателями, що вийшли з міста для розгрому партизанів, перемогу здобули народні месники. Комендант і бургомістр Новогергіївська були захоплені в полон.

На ранок 3 грудня 1943 року під натиском переважаючих сил Червоної армії Новогеоргіївськ був визволений від німецько-фашистських загарбників. Особливо відзначилися в цих боях воїни 5-ої гвардійсько-повітряно-десантної і 138-ої стрілецької дивізій 4-ої гвардійської армії 2-го Українського фронту. За форсування Дніпра і визволення території району більше десяти бійців і командирів Червоної армії удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а більше тисячі бійців нагороджені орденами і медалями.

Протягом 1944-1950 рр. здійснено відбудову народного господарства міста і району, зруйнованого у роки війни. Одночасно на території району велися геологорозвідувальні роботи на предмет пошуку корисних копалин та визначення розмірів покладів бурого вугілля.

Навесні 1954 року на берег Дніпра до села Табурища прийшли перші гідробудівники, які за короткий строк побудували тут Кременчуцьку гідроелектростанцію і нове місто Світловодськ.

При підготовці цієї статті використано матеріали книги «СВІТЛОВОДСЬК»
(ТОВ «Видавничий будинок «Аванпост-прим», 2004р.
Автор тексту Владислав Журавський)