JB Base3 - шаблон joomla Окна

День 19 січня є особливим в історії України. в цей день у далекому 1918 році відбувся бій під Крутами, невеликій залізничній станції за 130 кілометрів на північний схід від Києва. Бій, який назавжди увійде у історії боротьди за незалежність України.

У грудні 1917 року Рада народних комісарів Росії надіслала ультиматум Українській Центральній Раді за підписами Володимира Леніна і Лева Троцького. У ньому більшовики вимагали легалізувати більшовицькі військові загони в Україні й припинити їх роззброєння. В разі невиконання цієї вимоги, радянський уряд вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни проти нього. 18 грудня 1917 року, не дочекавшись відповіді від українського уряду, більшовицький російський уряд оголосив війну УНР.

Після 12 грудня 1918 року, коли в Харкові Всеукраїнський з'їзд рад у проголосив Українську Народну Республіку Рад, фактично розпочалися активні бойові дії. Більшовицькі загін під командуванням Антонова-Овсєєнка чисельністю до 20 тисяч прямував на південь, на півночі наступав загін Михайла Муравйова, який налічував більше ніж 6 тисяч чоловік. Головною метою останнього був Київ. Наступ вівся по двом напрямкам. Перший – Харків – Полтава – Київ та другий Курськ – Бахмач – Київ.

Українська держава переживала в той час тяжкі часи. Із майже 300 тисяч війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще влітку 1917 до січня 1918 кількість військ вірних УНР зменшилася до близько 15 тисяч в усій країні. Знаходилися вони не в кращому стані, здеморалізовані та стомлені. Завдяки більшовицькій агітації їхні ідеї набирали популярності в народі та війську.

У штабі Київського військового округу очікували головного удару з боку Полтави. Тому на полтавський напрямок було скеровано свіжі й найбільш боєздатні підрозділи: 1-шу сотню Січових стрільців, бойовий курінь чорних гайдамаків 2-ї Української військової школи, загін Сердюцького ім. П. Дорошенка полку (разом 500 бійців).

А до ст. Крути відправлено 300 виснажених юнаків 1-ї Української військової школи, які після докорів М. Шинкаря погодилися повернутися на позиції. Разом із юнаками зголосився їхати на фронт Помічний курінь Січових стрільців (116 чоловік).

Ввечері 28 січня бойовий відділ 1-ї Української військової школи і Помічний курінь Січових стрільців виїхали на фронт. Разом з ними їхав начальник 1-ї Української військової школи сотник Д. Носенко, який мав перебрати командування військами на бахмацькому напрямку.

Боєздатність стомлених і виснажених юнаків 1-ї Української військової школи залишала бажати кращого, а "Січові стрільці" виявились невишколеними й зле екіпірованими студентами й гімназистами, які заледве надавались до участі в бойових діях.

Зранку, 29 січня, розпочався наступ більшовицьких військ. Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримували ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил ворога, що наступає, та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Лощенка, якою також стримували наступ більшовиків. Утрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їхня гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь на українських позиціях. Бій тривав більше ніж 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. Приблизно у цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петроградський загін), а з боку Чернігівської колії підійшов радянськиий бронепоїзд, що розпочав обстріл оборонців із тилу.

Тим часом, за свідченням очевидців, у студентів та юнкерів закінчувалися набої й скінчилися снаряди для гармати. Загони більшовиків почали обходити позиції захисників із лівого флангу — настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід у напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який на них чекав.

Юнкери відступали під прикриттям насипу, а в студентів спереду й позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня зазнала втрат, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Більшовики, або не хотіли, або, швидше за все, не могли наздогнати основні сили, і продовжувати наступ на Київ того ж дня — залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.

У сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний звід (близько 30 осіб). Відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Червоний командир Єгор Попов, розлючений значними втратами з боку радянських військ (близько 300 осіб), наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців, зі 27-ми студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли.

Бій українських вояків проти більшовицької армії на станції Крути затримав ворога на чотири дні. Добровольці утримали столицю на час, необхідний для укладання Брест-Литовського миру, який насправді означав міжнародне визнання української незалежності.

Це був бій, в якому українські студенти пожертвували своїм життям, аби спинити армію більшовиків при наступі на Київ. Цей приклад самопожертви молоді багато в чому нагадує подвиг Небесної сотні та "кіборгів".

Вадим Степанець

При підготовці статті автор використав матеріали Вікіпедія, Українська правдаОбозреватель

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top