В понеділок, чотири жителя міста та району відправилися в похід за правдою та справедливістю

Вони відвідали відділ поліції, прокуратуру та райдержадміністрацію. В поліції та прокуратурі поспілкувалися з керівниками. Ті завірили, що готові з ними співпрацювати та вирішити їхні проблеми. До голови районної ради ходоки попасти не змогли в силу його зайнятості.

У кожного з них своя історія. Так історія Івана та Надії Піценків – це історія про споконвічну мрію українських селян – власну землю. Ще в далекому 2001 році Наталія Василівна Піценко, мати Івана, отримала Державний акт на земельний пай у розмірі 14,88 гектарів із земель бувшого КСП «Придніпровське». Але згодом виявилося ці, такі жадані гектари, не їхні. Історія триває не один рік і кінця її поки що немає. Нажаль, Нталії Піценко уже немає.

«Це справжне рейдерське захоплення. Пройшло вже багато часу, а влада та відповідні органи не реагують,» - стверджує Іван Піценко.

У Олександра Форостяного інша історія. Його звільнили з посади у РДА. Звільнили, за його твердженням, безпідставно та несправедливо. Олександр неодноразово протестував, але безрезультатно. Остання його протестна акція відбулася під час відкриття пам’ятного знаку воїнам АТО. Саме жорсткі дії поліції під час неї, коли його поставили на коліна, Форостяний

вважає неправомірними.
Історія Михайла Берчука – це історія боротьби громадського активіста за чисте повітря та екологію на Власівці. Він стверджує, що саме його принципова позиція стала причиною того, що його побили. За цим, начебто, стоїть відомий бізнесмен з Власівки.

У розмові з автором публікації протестанти стверджували, що їх похід – це спроба привернути увагу до їхніх проблем та до тих установ влади, які гальмують їхне вирішення.
Будемо слідкувати за розвиток подій у подальшому.

Вадим Степанець

P.S. Про історію Івана Піценко можна розлогіше прочитати на нашому сайті.