JB Base3 - шаблон joomla Окна


“Суспільне життя сприяє все більшому змішанню населення, яке первісно на протязі довгих століть заселяло одні й ті ж самі досить обмежені території,” – зазначив усередині минулого століття Ю. Редько.

Не оминули ці процеси й Світловодський район, мешканці якого пережили масове переселення з Дніпровсько-Тясминського межиріччя, що потрапило в зону затоплення Кременчуцьким водосховищем під час будівництва ГЕС, а саме ця територія була найраніше заселеною частиною теперішнього Світловодського району. Тут, «біля села Пеньківка в Потясминні» було відкрито наприкінці 1950-их років Д. Березовцем пеньківську культуру – «археологічну культуру середини 4-7 ст., поширена на покордонні Лісостепу і Степу від Сіверського Дінця (притока Дону) і далі – до Пруту (притока Дунаю) і далі - до Нижнього Подунав’я» [“Енциклопедія історії України”]. На заселеність цих місць у часи Київської Русі опосередковано вказує «Київський літопис», у якому ця місцевість «на устях Тесмені», згадується як мисливські угіддя київських князів: «Святослав зі сватом своїм із Рюриком, утишивши Землю Руську, а половців підкоривши під волю свою і порадившись, пішли удвох на лови по Дніпру в човнах, на устя Тесмені, і тут, лови діявши, наловили безліч звірів» у 1190 році. Центральним, з історичної точки зору, був населений пункт – Крилів(пол. Kryłów)! Саме він був „найдавнішим і найзначнішим із тих [на межі з Диким Полем – С. Г.] поселень над Тясмином, на межі поміж Польщею та Малоросією”; це було „містечко палями й острогами оточене” [як зазначено в “Географічному словнику Польського королівства”]. Час заснування цього містечка достеменно невідомо, хоча вже в 1536 році воно згадується в „Księgасh grodzkih lubelskih, Decreta, 1, k. 7r ”. Територія, на якій був розташований Крилів сама по собі цікава, як і більшість прикордонних територій, бо була довгий час покордонням, спочатку між Київською Руссю і Степом, потім між Великим князівством Литовським і Золотою Ордою („... для другої половини XIV ст. за південний кордон Київського князівства [у складі Литовської держави – С. Г.] можна умовно вважати [...] на правому березі Дніпра лінію, що проходила по річці Тясмину” (за Ф. Шабульдо)), між Королівством Польським та землями Запорозькими, яке, попри все, для першої так і залишалось Диким Полем – Dzike Pole чи Campi Deferti. Зрештою, між тією ж Річчю Посполитою та Російською імперією (згідно з Андрусівським договором про „вічний мир” у 1667 році територія, що знаходилася на лівому березі Тясмина, мала входити до складу Речі Посполитої, але при цьому „залишатися незаселеною”) і так тривало до ІІ поділу Речі Посполитої, коли ця територія остаточно опинилась у складі Російської імперії. Хоча за часів Б. Хмельницького Тясмин слугував межею між суто українськими (адміністративно) одиницями – Чигиринською і Крилівською сотнями – з одного боку, Городиською (Городище, тепер – смт. Градизьк на Полтавщині) та Власівською сотнями – з іншого (середина XVIII ст.). Впродовж ХІХ та початку ХХ століття Тясмин був кордоном між Київською (лівобережжя Тясмина) та Херсонською (правобережжя Тясмина) губерніями Російської імперії. Ця частина так і не ввійшла до складу Світловодського району, бо була затоплена в 1959 році водами Кременчуцького водосховища, проте після неї залишився польський слід принаймні в нематеріальній культурі району – у власних назвах, що походять від етнонімів - назв народів, привнесені польською цивілізацією: Lаch, Polak, Mazur, Litwin, Węgier, Czech, Żyd: Поляков (с. Золотарівка, м. Новогеоргіївськ); Поляцький (м. Новогеоргіївськ), Ляхов (м. Новогеоргіївськ), Ляшенко (м. Новогеоргіївськ, сс. Калантаїв, Коропівка); Венгор (с. Пеньківка); Мазур (м. Новогеоргіївськ), Мазуренко (м. Новогеоргіївськ, сс. Велика Андрусівка, Подорожнє), у зв’язку з цими прізвищами (як відантропонімічні) варто розглядати топоніми Мазурівка – куток с. Калантаєва (Новогеоргіївський район), Мазурове – озеро біля с. Подорожнього; Литвин (с. Велика Андрусівка), Литвиненко (сс. Чаплище, Новогеоргіївськ, Подорожнє), Литовкf (с. Подорожнє), Литвинов (м. Новогеоргіївськ); Чех (с. Чаплище). Окремо слід розглядати прізвища Польський (с. Золотарівка), Златопольський (м. Новогеоргіївськ) – від назви країни – Польща (присвійний прикметник – „польський”), Полонський (м. Новогеоргіївськ), пов’язане з латинською формою назви Польщі – Polonia, Варшавський (м. Новогеоргіївськ) – від назви столиці Польщі з 1596 р. – Варшави (Warszawa) (Аршава або Варшава – назва кутка с. Великої Андрусівки, втрата початкового в- як псевдоприставного простежується і в прізвищі єврея з Крилова Аршавскійװסקיאּשּרּאּ [аршавскі]); дещо менш продуктивними були польські апелятиви sikora, pieróg, góra, ksiądz: Сікорака (мешканці сіл Велика Андрусівка, Квашине, Кочаківка, Подорожнє, Самусівка, місто Новогеоргіївськ) – від сікора (sikora) – „синиця”, яке зустрічається в с. Крилові поряд із власне українським Синиця (від синиця); Перог, що походить від польського слова pieróg – „вареник; пиріг”, pierogi – „вареники” (е – в корені), або є передане писарем польського походження прізвище Пирог/Пиріг, звідси топонім Пироговский, Пероговский - байрак, ліс і пасіка; Власівська сотня, що походить від прізвища власника; прізвища Гура, Гурина, Велегура (варіанти Велигура, Вилигура, Валигура) від польського апелятива góra – «гора»; назва озера Ксендзеве - Ксендзевое від ksiądz – „ксьондз (католицький), священик”; польські власні імена є менш продуктивними: Bazylі – Василь - Базилевич (Bazylewicz, Kazio – скорочене від Kazimierz – Казінська, Kasper: Kasper - Касперов (вар. Каспіров) (м. Новогеоргіївськ); польську основу мають ще такі прізвище з суфіксом –ak - Петрак (м. Новогеоргіївськ) та – ek – Ярошек (с. Пеньківка). Останнім, майже сторічної давності, речовим доказом перебуванням поляків на території Дніпровсько-Тясминського межиріччя є залишок надгробка на залишках Польського кладовища м. Новогеоргіївська (тепер територія с. Нагірного Світловодського району) із написом „Felicya Bobrovicz”, дата смерті „5/IV 1912 r.” Впродовж багатьох століть тісним є зв’язок поляків із євреями, окремі дослідники, зокрема Майкл Станіславський вказує на існування “польсько-єврейського суспільства”. Окремої уваги заслуговують польські форми прізвищ, зафіксовані як цвинтарні інскрипції поряд із російськомовними варіантами їдишем на цінному матеріальному надбанні району - надгробках Єврейського кладовища (аналогічне було і в с. Польському Крилові поряд із кутком Жидівня (від пол. Żyd – «єврей, іудей»), євреї селилися в Крилові навіть попри обмеження диктовані магдебурзьким правом, та кутка – торговельного центра, який, головним чином, обслуговувся мешканцями Жидівні – Містєчко на противагу окраїнному – Село) м. Новогеоргіївська (тепер – територія с. Нагірного Світловодського району): Уманская – אומענסק' - [(а)уменскі], Елисаветский – 'על'סאוועטסק' - [йелісаветскі], Любарская – לובארסק' - [лубарскі], Соколянская – סאכאל'אנסק' - [сокол’анскі], Рувинская – ראוו'נסק' - [ровінскі]; прикметно, що і в чоловічих, і в жіночих формах зберігається суфікс –скі (סק'-), що відповідає польському суфіксу з закінченням чоловічого роду – ski. Важливим польським слідом можна вважати тяглість традиції саме серед євреїв найменування своїх дітей традиційними польськими іменами – варіантами імен ще наприкінці ХІХ століття майже через 100 років від остаточного розподілу Польщі, про що свідчать „Актовые записи о рождении евреев за 1861 – 1871 года г. Новогеоргиевск”, а саме: Бася (Basia - від Barbara) – באסיא, Кася (Kasia від Katarzyna) – קאסיא.
Крім польських і єврейських внесків у матеріальну та нематеріальну культуру було зроблено ще одним народом – росіянами, зокрема їхніми громадами старообрядців, які наприкінці XVIII століття заснували навпроти лівобережного (по відношенню до Тясмина) Крилова, який пізніше, як і всі населені пункти по лівому березі дістали до своєї назви прикметник Польський: Польський Крилів (Крилов) (Крилів (офіційна назва), Крелов Польський (де Боскет), Kriłow, Kryłow) – на протилежному боці російською владою близько 1736 року було засновано Крилівську слобідку. Аналогічно було розташовано цілий ряд населених пунктів здебільшого з ідентичними назвами, що виправдовувало вживання вже згаданого прикметникового компонента Польський, щоправда, часто паралельно з іншим прикметниковим компонентом Малий/ Мала: Мала Андрусівка/ Польська Андрусівка (Новогеоргіївський район), Малий Калантаїв/ Польський Калантаїв (польское Калантаево [де-Боскет], Калантаїв) (Чигиринський район), польское Калантаево, Калантаев-Польский, Колонтаев Польский, Kolontajew Polskij; назва Калантаїв у варіанті Колонтаїв теж може вказувати на польське походження й бути пов’язаною з польським прізвищем Kołątaj, носії якого свого часу мали маєтності в Україні) - на противагу населеним пунктам із назвами Велика Андрусівка (Андрюсевка, Андрушовка), Великий Калантаїв (Калантаїв, Калантаев) (Новогеоргіївський район), що розташовувалися на правому – російському – боці Тясмина (окремо слід додати з Чигиринського району ойконім Польське Війтове (Польское Войтово (де Боскет, Польське Війтово – Війтове, Войтово, Вітове – пізніша, хоча й офіційно прийнята, трансформація)). При цьому слід підкреслити, що прикметникова складова Малий вказує лише на доволі відносну різницю в розмірі, але не на вторинність чи меншовартісність. Останнім, майже сторічної давності, речовим доказом перебуванням поляків на території Дніпровсько-Тясминського межиріччя є залишок надгробка на Польському кладовищі м. Новогеоргіївська (тепер територія с. Нагірного Світловодського району) із написом „Felicya Bobrovicz” , дата смерті „5/IV 1912 r.”.

Пізніше правобережний Крилів із слобідки переросте в Криловський шанець, а потім і у військове містечко Новогеоргіївськ. На території району російськими переселенцями було підсилено ще й українське село Золотарівку та засновано село Микільське (Нікольське), ці села й досі відрізняються навіть ментально, бо, наприклад, останнє зберегло більше ознак автентичності й називають золотарівців «риками». Хоча сама присутність старообрядців мала й свій політичний мотив – «зміцнення етнічного російського елемента в західних губерніях». Старообрядці (називають себе «старовєдами») зберегли не тільки свої говірки (наприклад, хрущів у Микільському називають «альонушкі», а в Золотарівці – «васількі»), вони зберегли своє національне вбрання – і шубкі, які можна носити влітку, і спідниці «з хвостами» - «чим довший, тим заможніша хазяйка». Цікавими є поховальні обряди старообрядців, коли покійників спочатку замотують у саван, а потім вже кладуть у домовину, а саму домовину кладуть не просто в яму, а прориту в ній нішу. Цінним є розклад дня в безпоповців: 8 годин молитва, ще 8 – робота й 8 – сон. Матеріальним внеском російської громади є 100-річна старообрядська церква, яка на виконання директиви 19.08.1826 року не є схожою на православні церкви й під охоронним номером 112-Кв занесена до державного реєстру пам’яток України. Умовно до архітектурних пам’яток громади села Микільська можна віднести будівлю колишнього реального училища імені царевича Олексія (Алексея). Воно чекає на свою реєстрацію, як і назва Крилів, яка має бути увічнена шляхом перейменування залишків Новогеоргіївська – села Нагірного.

Прикметно, що самоідентифікацію й національну свідомість зберегли народи, що з’явились в окресленому регіоні до утворення Радянського союзу й у останні роки його існування чи вже під час незалежності України здебільшого внаслідок стихійних і соціальних лих, що стались у їхніх країнах – це, в першу чергу, стосується вірменів (Спітакський землетрус 1988 року, Карабаський конфлікт 1987 – 1994 років), які дотримуються своїх традицій і бережуть мову й вітаються вже звичним для багатьох мешканців Григорівки «Барев дзес!» («Доброго дня!»). Віддавна поряд із українцями мешкав ще один народ, який від усіх інших відокремлюється, називаючи їх «ґаджьо» - цигани, які зберегли, крім виняткових весільних і поховальних традицій, і свою мову, тому прощаються «А щенпе Девлеса!» («З Богом!»), хоча багато хто не вірить у те, що цигани православні, можливо, тому ще в ХІХ столітті в метричній книзі за 1888 рік Василя Руденка записано як представника «цыганской породы».

Отже, внесок у культурне (матеріальне й нематеріальне/духовне) надбання Світловодщини (Новогеоргіївщини), крім українців було зроблено ще багатьма народами, в першу чергу, поляками, євреями та росіянами, дещо в меншій мірі вірменами та циганами, але ці внески відносяться до періоду Російської імперії та часів незалежної України, бо в радянський період, попри переселення на територію району, зокрема до теперішнього Світловодська представників різних народів із усього Радянського Союзу, вони не були свідомими носіями культур народів, які представляли, бо все заступила комуністична ідеологія.

Сергій Гайдук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top