У переддень свого найбільшого річного свята – Рош-га-Шана, розмірковуючи про майбутнє, євреї просять миру, злагоди, здоров’я. Звук шофара (баранячого рогу) закликає: «Прокиньтеся ті, хто дрімає, хто витрачає відпущені роки безглуздо. Огляньте душі свої і добрими зробіть справи ваші».

Так робили і євреї нашого краю впродовж майже чотирьохсот років, вочевидь, від часу надання Крилову 1616 року польським королем Сігізмундом III магдебурзького права, згідно з яким було дозволено спорудити ратушу, ваги, воскобойню, лавки, хоча на присутність євреїв у Крилові (пол. Kryłów) ще в 1536 році вказують „Księgi grodzkie lubelskie, Decreta, 1, k. 7r ”, а згідно з твердженням М. Грушевського: “З кінцем XV в. в Польщу посунула маса Жидів [євреїв – уточнення наше – С. Г.] з Заходу, що рушилася звідти наслідком ріжних нагінок, особливо ж наслідком розпорядження цісаря Максиміліана, що вигнав їх з Німецького цісарства.

Від цього часу Корона Польська стає помалу збірником Жидівства з цілого світу, і Жиди дійсно починають заливати міста й містечка. Крім чисельного зросту, се вплинуло також і на самий характер польського Жидівства. Західні, переважно німецькі й чеські, Жиди принесли з собою речі, що сильно вплинули на духовне відокремлення жидівства, — німецький жаргон, що дав польським Жидам свою осібну ніби німецьку мову, талмудичну мудрість, що окружала своїм специфічним світоглядом духовне життя Жида й розривала всякі культурні зв’язки з тою людністю, серед котрої він жив” [М.Грушевський. “Історія України-Руси”, т.5, с.255].

Поряд із цим, як зазначає А. Мучник „історія єврейського народу характеризується, з одного боку, нерозривним зв’язком із землею предків, прагненням (і здійсненням прагнення) до здобуття на ній національного вогнища, а з іншого – майже 4000-літніми мандрами світом. У ході цих мандрів євреї вступали у взаємодію чи не з усіма великими світовими цивілізаціями. Вони ознайомлювалися з новими ідеями, засвоювали нові знання і, незважаючи на це, залишилися самими собою” (за А. Мучником), навіть попри те, що їх кількість на Правобережжі була досить значною, на що вказує Я. Грицак: „Іншим спадком польської держави було єврейське населення. Наприкінці XVIII ст. чисельність євреїв у Правобережній Україні становила 110 тис. чол. (прибл. 3,5% всього населення). Імперський уряд ввів для євреїв т. зв. “смугу осілості”, заборонивши їм переселятися дальше за територію колишньої Речі Посполитої. Більшість (94%) єврейського населення скупчувалася у містах і містечках, меншість ж – жила в селах або поміщицьких помістях як орендарі, шинкарі та ін. До середини XIX ст. воно зросло у декілька разів і перевищило 10% усього населення, ставши другою (після українців) за чисельністю етнічною групою на Правобережжі», а той факт, що євреї „залишалися самими собою” за конкретизацією їхньої локалізації підтверджують такі комоніми – назви кутків населених пунктів, де, головним чином, і мешкали євреї: Жидівня місцева експедиція - МЕ - куток с.Польського Крилова (походить від слова жиди – „євреї” – „загальна назва народностей, які живуть у різних країнах світу і об’єднані спільністю походження від давньоєврейського народу, що населяв Палестину до перших століть нашої ери” [“Словник української мови” - СУМ, т. ІІ, с. 494], в „Истории русских слов” вказується на той факт, що „поряд із еврѣи в старослов’янській [мові] вживався його синонім жидовинъ – давнє запозичення, що проникло до слов’ян усним шляхом від носіїв романських діалектів на межі VI-VII століть”), [корінь жид- реалізується ще й у одному топонімі, щоправда, в своїй прикметниковій відіменниковій формі жидівська – Жидівська Гребля [МЕ], [мапа лісових угідь, 1956] - насип на болотах у с.Клочковому], Вихрести [МЕ] – куток Закаміння – передмістя Новогеоргіївська (прізвище ж Вихрест зустрічалося в Табурищі та Ревівці [“Національна книга пам’яті жертв Голодомору”, с. 643]), вихрестами ж в давнину називали „тих, хто перейшов у християнство з іншої релігії” [СУМ, т. І, с. 53], „крім ортодоксальних релігійних євреїв, є ще “вихрести” – такі, як євреї-християни (пізніше - “Євреї за Ісуса”) [за А. Мучником, с.113]. Розмежування євреїв і оточуючого їх населення підкреслюють такі факти: у селі Польському Крилові були такі кутки – на одному з них (у центрі) знаходилися торговельні ряди, магазини - Містєчко [МЕ] – місце, де, головним чином, і мешкали євреї, і другий – Село [МЕ], де оселялись, головним чином, українці та представники інших національностей.

На жаль, матеріальних свідчень про перебування євреїв у Крилові не залишилось, як не залишилось і самого Крилова, бо він, як і місто Новогеоргіївськ, і сотні інших населених пунктів, потрапив у зону затоплення Кременчуцьким водосховищем. Проте євреям Новогеоргіївська пощастило більше – у пам’ять про них залишилось досить велике єврейське кладовище на високих дніпровських кручах біля села Нагірного (не затоплена частина районного центру). Це місце для поховань використовуватись почало з середини ХІХ століття й останнє поховання здійснено в 1954 році, напередодні початку руйнування самого міста. 

Єврейське кладовище - некрополь, на якому поховано євреїв згідно з єврейською традицією. Земля на цвинтарі вважається святою.

 

 

Основна відмінність між християнськими, і єврейськими кладовищами полягає у відмінному трактування могил. Християнське розуміння дозволяє порушувати існуючі поховання після певного часу для виконання нових. Християнське кладовище, яке не використовується протягом тривалого часу, може бути ліквідованим. Згідно з принципами юдаїзму кожен надгробок і ціле кладовище є недоторканними, до того часу, допоки відомо про його місце знаходження. Тому є вкрай важливо зберегти цей цвинтаря, особливістю якого є своєрідні мацеви (надгробки), на яких здебільшого поєднуються написи на їдиші та російській мові (дореволюційний правопис), часто зустрічається зображення могендовида (зірки Давида) та цитати з Святого Письма на івриті, натомість менора (свічник) вживається дуже рідко. На деяких, навіть усупереч єврейській традиції присутні місця для фотокарток. Поряд із “Актовыми записями о рождении евреев за 1861 – 1871 года г. Новогеоргиевск”, що зберігаються в міському архіві, написи на надгробках дають можливість поповнити фонд прізвищ євреїв, чий життєвий шлях був чи й зараз є пов’язаний із нашим краєм. Наприклад, такими, що виявлені лише на Новогеоргіївському єврейському некрополі: Брагинская, Варшавській, Линецкая, Немировская, Гороход האראחאד [гороход], Гофельд האפעלד [гофелд], Экслеръ, Экслер עקסלער [екслер], Єлисаветский יעליסאװעטסקי [йел'ісаветск’і], Альпи, Эльпинъ, Альпинъ אװלפּן [авлпн], Соколянская סאכאליאנסקי [сохол'анск’і], Шор שור [шор], варіант прізвища Уманський - Уманская אומענסקי [уменск’і], рідко – лише на їдиші: רובינשטין [руб’інштейн].

Гайдук Сергій, провідний методист з питань археології місцевого народного музею історії села Захарівка Світловодської районної ради Кіровоградської області