«Страшно те згадувати, а треба», - цими словами розпочав свої для музею спогади про Голодомор у рідному місті ще на початку 90-их 80-річний Чпірюй Дем’ян Григорович, уродженець міста, якого вже немає, Новогеоргіївська.

Зі здобуттям Україною незалежності історична пам’ять про трагічні сторінки українського народу стала повертатись і на державному рівні, навіть у 1998 році згідно з указом президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада було означено пам’ятну подію - День пам'яті жертв голодоморів, цей день із нагоди 75-их роковин Голодомору 1932-33 років наповнено новим змістом завдяки указу наступного президента Віктора Ющенка № 431/2007, який сприяв організації збору свідчень ще живих очевидців тієї страшної трагедії, ставлення до якої було неоднозначне: для одних, які чули від бабусь моторошні розповіді, ця трагедія була незаперечним фактом геноциду українського народу, для інших – необхідними заходами держави, бо «значит так надо было». Отже, для того, щоб такого більше ніколи не було громадська організація «Спадкоємці Крилівщини і Новогеоргіївщини» пропонує познайомитись із найбільш красномовними спогадами, які зберігаються в міському архіві, мешканців колишнього Новогеоргіївського району:

«Люди людей їли: народять дитинку і з’їдять; вбивали дітей, родичів».
(Конько Катерина Федорівна, 1924 р. н., с. Табурище)

«Харчувалися під час голодомору бур’янами. Бачив як на кладовище відвозили ще живих людей, які не могли вже ходити».
(Конько Іван Федорович, 1926 р. н., с. Табурище)

«Пам’ятаю, як у лісі біля міста знайшли з’їдену сусідку».
(Марченко Любов Панасівна, 1925 р.н., м. Новогеоргіївськ)

«Сусіди закрили трьох дітей у скрині і вони там померли від голоду. Перед тим дітки відкусили один в одного носики, вушка, погризли пальці».
(Муха Ганна Іллівна, 1921 р.н., с. Крилів)

«Було трудно, плакали, одна сестра казала, що я сьогодні умру, а мама завтра вмре, ноги були пухлі, текла вода з ніг, на другий день приїхав віз і повкидали їх, як собачат, відвезли за село й повикидали, як сміття, а я бігла за возом і плакала, а мене били батогом».
(Гайдук Любов Несторівна, 1925 р.н., с. Ревівка)

«Стріляли ґав, ловили ховрахів, горобців, котів, собак. Навпроти нас жила жінка, так вона збожеволіла і зарубала двох своїх діток – з’їла. Старші Федя і Маруся побачивши це, втекли, жили в степу - вижили».
(Полякова Марта Онисимівна, 1908 р. н., м Новогеоргіївськ)

«Пригадую, багато людей повмирало вже влітку 33-го року, коли було зібрано врожай, і видано аванс. Зголоднілі люди наїлися досхочу гарячого хліба, а потім і повмирали, багато людей, ой як багато!!!»
(ДОНЕНКО ОЛЬГА МАРТИНІВНА, 19І6 р. н., с. Павлівка)

«Йду якось з рибаловлі, ловив піскариків на Тясмині,- назустріч мені якась жінка незнайома, огрядна така, дебела молодиця, каже: "Ой, який хлопчик гарненький, а йди-но, дам тобі хліба, хочеш хліба, йди, не бійся". І все ближче, ближче до мене підходить, і в руці якийсь клуночок. Я й чкурнув у хмиз, вудочку кинув (рибу, щоправда, залишив). Потім виявилось, що вона з Кременчука, там ціла банда була, людожери. Сусідську дівчинку, Орленко прізвище, викрали й вбили, а потім...»
(ЧУБОВ АНТОН ПИЛИПОВИЧ*, 1922 р. н., м. Новогеоргіївськ).

Не менш моторошно виглядають слова з вірша Дмитра Павличка «Панахида за померлими з голоду»:
Мамо, мамо, я скоро помру,
Не рятуйте мене, не треба.
Не ріжте ні брата мого, ні сестру,
Бо не впустить нас бозя до неба.
У 2015 році Божий промисел звів дві важливі дати в один день – День пам’яті жертв Голодоморів і початок Різдвяного посту. Тому, запаливши свічку, ми всі маємо разом прочитати молитву: «Пом’яни, Господи, всіх жертв голодоморів, репресій і воєн, усіх, що полягли за волю України, за ім’я Господнє, замучених і убієнних од віку і всіх, за кого нема кому помолитися. Прости їм усі гріхи їх вільні й невільні, даруй їм Царство Твоє Небесне і причастя вічних Твоїх благ і сотвори їм вічную пам’ять».

Голова громадської організації
«Спадкоємці Крилівщини і Новогеоргіївщини» С. Гайдук