JB Base3 - шаблон joomla Окна

Можливо, через брак історичної пам’яті, яка, мабуть, була затоплена разом із Новогеоргіївськом, пеньківською культурою (на честь села Пеньківка) та іншою частиною Середньої Наддніпрянщини, хоча, можливо, це пов’язано з трауром за загиблим у зоні АТО Олександром Лимарем – дві ходи підряд для адмінресурса міста, мабуть, складно, наприклад: 28 – для вшанування пам’яті князя Володимира; 29 - для вшанування пам’яті Олександра Лимаря.

Про появу в місті вулиць із іменами князя Володимира, Олександра Лимаря, Андрія Ільїна, мабуть, годі вже й говорити, бо влада спочатку збільшила присутність чиновників у топонімічній комісії для переважання провладної думки над баченням громадськості й краєзнавців. Далі оновленою топонімічною комісією було взято курс на уникнення персоналізації в назвах вулиць. Але з кого брати приклад нашим нащадкам? Із уже майже міфічних і безособистісних скіфів і кімерійців, про яких взагалі мало хто й пам’ятає. Винятком є хіба що заклади освіти (від шкіл до училища з коледжом), які єдині, хто не забув і за князя Володимира.

Проте Указ Президента №107/2015 «Про вшанування пам’яті князя Київського Володимира Великого - творця середньовічної європейської держави Руси-України» виконали в Світловодському районі, де пам’ять про власну історію є міцнішою, провівши 28 липня в районній бібліотеці круглий стіл з тем «Роль князя Київського Володимира Великого як особистості в творенні середньовічної європейської держави Руси-України» та «Роль християнізації в подальшій історії Руси-України та важливість православ’я як вагомої складової свідомості українців та їх самоідентифікації».

Учасниками круглого столу стали представники громадськості як міста, так і району. Наслідком обговорення тем стало:

1) усвідомлення того, що Київська Русь уже потребувала кардинальних змін (своєрідного перезавантаження), як і сьогодні Україна;

2) князь Володимир виявився тим лідером, який (не без Божої допомоги) обрав вірний керунок розвитку Київської держави, орієнтуючись тоді на Візантійську імперію, як сьогодні Україна на Європу;

3) православ’я, як і саме християнство, найближче було до ментальності та світогляду русичів, вразивши їх своєю величчю й певною поступливістю (елементи язичництва таки проникли в українське православ’я);

4) саме православ’я не дало зникнути русичам-українцям під татаро-монгольським ігом, не дало розчинитись у польському католицизмі, спонукало розвитку освіти через поширення кирилиці серед різних верств населення Руси-України через церковно-приходські школи, далі через братства, козацькі Січі;

5) Православ’я в Україні й на сьогодні є важливим елементом протидії певним негативним впливам тієї ж Європи, але висловлено було й прагнення до екуменізації, тобто об’єднання всіх християнських церков України в єдину Українську Християнську Церкву.

С. Гайдук, в. о. голови ГО «Спадкоємці Крилівщини і Новогеоргіївщини»

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top