JB Base3 - шаблон joomla Окна

Дмитру Юрійовичу Сапі та
Ярославу Максимовичу Сапі
присвячується.

Вступ

Я гостюю у Юрія Анатолійовича, в минулому свого колеги, а зараз менеджера однієї з провідних IT-компаній. Під вікном багатоповерхівки, що знаходиться біля станції метро “Деміївська”, звичайний столичний гамір і рух. Розмовляємо про особисте, а точніше, згадуємо кожний про своє походження, родовід, сімейні історії, тощо.

Я розповідаю історію про те як мій прадід, уродженець села Василівки Онуфріївської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (сучасного Онуфріївського району, що на Кіровоградщині), Гаврило Лощенко дизертирував з фронту Першої Світової війни під прізвищем свого загиблого товариша. Це щоб не бути покараним. Загиблий товариш мав прізвище Гонтар. Так у Василівці і з’явилися Гонтарі.

Що стосується Юрія Анатолійовича, то він має, я би сказав, дуже конкретне та чітке прізвище Сапа. Місцем народження його є також Василівка. Але інша Василівка - районний центр Запорізької області, а в минулому центр Василівської волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії. Що ж стосується батька, діда та прадіда Юрія Анатолійовича, то вони походять з селища Янчекрак тієї самої Василівської волості. А у 1945 році Янчекрак отримав свою сучасну назву - Кам’янське.

Прапрадід Юрія Анатолійовича, Архип Кирилович Сапа, народився у сімдесятих роках XIX століття, був одружений на туркені, хрещеній Прасковією. Дід, Савелій Архипович Сапа, народився на початку XX століття. Незадовго після його народження родина Архипа Кириловича з іншими дітьми виїхала на Алтай. Архип Кирилович з собою вивіз два вагона заліза, на чому потім і розбагатів. Двох дочок Архипа Кириловича викрали казахи (або киргизи) і повінчалися на них проти їх волі. Батько, дізнавшись про це, в гніві, постриг місцевого попа, за що і був відданий анафемі. Незабаром він осліп. Його дружина Парасковія у 20-х роках повернулася на батьківщину у Янчекрак вже без нього, разом з дітьми, але не з усіма. У 1947 році отримала медаль "Мати-героїня".

Юрій Анатолійович мріє зібрати більш детальну інформацію про своїх предків, і знає, що цю її він міг би отримати, наприклад, з документів державного архіву Запорізької області. Але зараз він мешкає в Києві…

Зате в Запоріжжі зараз мешкаю я, і повідомляю, що залюбки подихав би архівною пилюкою задля того, щоб дізнатись більш детально про факти з життя предків свого товариша. А Юрія Анатолійовича, цікавить наступне:

1. Імена та дати народження всіх дітей Архипа Кириловича.

2. Імена та дати народження братів і сестер Архипа Кириловича

3. Імена батька, матері, діда, братів, і т.п. Кирила, дати народження, смерті.

… І от я вже перевертаю сторінки копій метричних книги про народження, шлюб та смерть “Церкви Покрови Пресвятої Богородиці, с. Янчекрак Мелітопольського повіту Василівської” [10], що збереглися за період з 1859 та до 1920 року. По цим книгам складаю генеалогічне дерево, або, по простому, родовід всіх мешканців Янчекрака на прізвище Сапа. Робота кропітка та тривала у часі…

Перегортаючи сторінки товстих архівних метрик, звісно, задаєшся питаннями стосовно самої історії місцевості, пов’язаної з життям носіїв прізвища Сапа. Читаю з відкритих джерел (звісно у всесвітній мережі під назвою Інтернет) про історію виникнення поселення на Півдні України з неукраїнською назвою Янчекрак, і, взагалі про історію земель українських, що нині розташовані на лівому березі Дніпра, вниз від Запоріжжя, земель що були на території історичного козацького Великого Лугу [18]...

Отже, до Вашої уваги, шановні Дмитре Юрійовичу та Ярославе Максимовичу невеличкий нарис про родовід мешканців поселення Янчекрак на прізвище Сапа.

Частина Перша

Сапа, Кущ та Жук
Ось що пише російський на однім з російських літературних порталів краєзнавець з Орловської області Василь Іванович Агошков [1]:

“В XVIII веке князь Мышецкий писал о татарских городах в устьях Конки (ныне с.Приморское), Янчекрака (ныне с. Каменское, куда в 1795 году был направлен первый рекрутский набор из Слобожанщины (Харьковщина, Полтавщина) для охраны южных кордонов: козачьи семьи Сапа, Кущ и Жук.), Карачекрака (ныне с. Подгорное) и Маячки.”
Спробуємо просто розібрати цю інформацію, так би мовити, на «шматочки».

Отже, хто такий князь Мищецький? Тут в нагоді робота відомого дослідника багатьох родоводів, російського історика М.Ю. Лебединського «Хроника рода князей Мышецких» [2]. З цієї ґрунтовної роботи дізнаємось, що:

“Кн. Семен Иванович - в 1736-40 гг., инженер-поручик от инженерной команды, был в Запорожской Сечи для производства крепостных работ. По возвращении написал служебный отчет "История о казаках запорожских", изданных книгой в 1844 и 1851 гг. соответственно в Киеве и Одессе. Неоднократно цитировались во многих исторических работах вплоть до начала ХХ века. Этим источником широко пользовался Н.В.Гоголь при написании

"Тараса Бульбы, выписывая оттуда целыми страницами. Оттуда же взяты и имена многих персонажей. (Засвидетельствовано в примечаниях к академическому изданию сочинений Гоголя, т.2, 1937 г.).”

Більш детально, з хроніки М.Ю. Лебединського [2] дізнаємось, що князь Семен Іванович Мишецький, народився у 1716 році, рік його смерті не встановлено, а на Січі, як вже вказано він був у 1736-1740 роках. В той же час, дослідження В.І. Агошкова [1], свідчать, що козачі родини Сапа, Кущ, Жук були направлені на землі сучасного Василівського району Запорізького району саме у 1795 році. Отже, з майже сто відсотковою вірогідністю, князь С. І. Мишецький не міг у своєму художньому звіті про перебуванні на Запорізькій Січі під назвою “История о казаках запорожских” [3] , або можливо у інших його невідомих нам творах, згадувати цей факт.

Зате, у даній роботі [3] читаємо про місцевість біля річки Янчекрак:

8) рЂка Янчикракъ, разстояніемъ отъ Конской 20 верстъ. Теченіе имЂетъ изъ степи 100 верстъ. Отъ онаго Янчикрака, разстояніемъ внизъ по ДнЂпру 10 верстъ, имЂлось городище, и въ немъ было мечетей много; а званіе оному городищу не извЂстно.

Доповнюючи історію заснування села Янчекрак відомими широкому загалу фактами, нагадаємо що “у XIII в. степові простори півдня України були ареною кривавих боїв слов'ян з татарами, а в XV-XVIII ст.- запорізьких козаків проти турецько-татарських агресорів. Відлуння тих часів збереглися до наших днів в назвах річок і сіл. Так, назва річки Янчекрак - тюркського походження і означає «біля кущів». Навколо села досі височіють кургани, на яких колись розташовувалися козацькі сторожові бекети; збереглися сліди шляху, по якому чумацькі валки тяглися до Криму по сіль і рибою. Після 1739 року, коли річка Конка стала кордоном між Росією і Кримським ханством, на лівій (ханської) стороні Конки, при впадінні в неї річки Янчекрак, з'явилися козацькі зимівники, а потім хутора втікачів солдатів і селян. Вони і стали початком поселенню Янчекрак.” [7]

До речі, шановний Василь Іванович Агошков вказує що у 1795 році на, в минулому татарські, землі біля гирла річки Конки було направлено саме “рекрутский набор”, що складав:”козачьи семьи Сапа, Кущ и Жук” [1] . Тобто, наші славні козаки з Харківщини, або з Полтавщини були направлені владою на охорону південних кордонів саме у рекрутських наборах, причому з родинами.

Взагалі то, рекрутами за царських часів, як звісно, називали тих, кого ми в наші часи називаємо новобранцями, тобто тих чоловіків, яких вперше ставали на призов до війська. Призовний вік до Російського Армії наприкінці XVIII століття становив від 20 до 35 років. Тобто, наші “козаки-рекрути” на той час цілком могли бути переселеними до Янчекрака з сім’ями. Та чи були вони рекрутами, тобто новобранцями, є сумнівним.

Як вже згадувалось, з різних відкритих джерел відомо, що населені пункти вниз лівого берегу Дніпра, від гирла річки Янчекрак і далі на південь, а саме Янчекрак, Василівка, Карачекрак, Єристовка були заселені наприкінці XVIII століття запорізькими козаками, утікачами селянами з Катеринославської та Полтавської губерній, та інший непокріпаченним людом.

Але потім, як відомо, ці землі імператриця Катерина II Друга подарувала ці землі довіреній особі князя Г.О. Потьомкіна, генерал-майору Василю Степановичу Попову (1745-1822). Як наслідок, жителі сіл, слобідок та хуторів на цих землях автоматично стали кріпаками імператорського вельможі, та його спадкоємця, Павла Васильовича Попова (1793—1839).

У ґрунтовному дослідженні «Археологія рідного краю» автора Н.К. Зубової [6], яке в свою чергу базується на вивченні робіт таких відомих істориків як на А.А. Скальковський, А.С. Афанасьєв-Чужбинський та вищезгаданий С.І. Мищецький, знаходимо наступні фрагменти:

… Сам Потемкин и его сподвижники: адмирал граф Мордвинов, генерал Каховский, Струков, Попов, Синельников и др. получили за заслуги в нынешнем Мелитопольском и Азовском уездах, обширные земли и перевели на них крестьян преимущественно из Малороссии. Таким образом, образовались XXII в. и в начале Х1Х по реке Конка: Васильевка, Карачекрак, Янчекрак, Єристовка, Скелька на землях Попова; Ивановка на земле Синельникове; Веселянка, Хитровка, Царицин Кут на земле Канкриных. Некоторые из этих селений, судя по преданиям старожилов, возникли до покорения Крыма; их заселяли запорожские казаки, беглые солдаты и крепостные, бродяги всех сословий и губерний. Первое время они жили вольными людьми, занимая безлюдные степи, а после раздачи земель были обращены в крепостное сословие [6].

… В 1856 году наши земли посетил известный украинский писатель и этнограф Александр Степанович Афанасьєв – Чужбинский. Вот какие бесценные воспоминания оставил он о посещении государственных и некоторых других населенных пунктах Днепровского Мелитопольского уездов, прилегающих к Днепровским плавням по левому берегу речки Конки… Первое селение от Григорьевки называется Подстепное, тоже графа Канкрина, а потом Янчекрак (Каменское), принадлежащее помещику Попову. Каменское-казачий зимовник- за названием речки и первое название села. В селе были хутора Скотувата, Смолянка, Башавул, Штунды, Чоботки, Куцоволы, Новосельцы, Базаряны, Пташня, Морозы, Николаевка – по названию первых поселенцев [6].
… Слобода Большая Васильевка (Васильевка) Мелитопольского уезда (владелец бригадир Василий Степанович Попов (1745-1823), 29 тысяч десятин земли, «включая в дачу берега по течению речек Карачекрак – левый и Янчекрак – правый» были отведены бригадиру по Ордеру князя Г.А. Потемкина - Таврического от 27 июля 178 8г.[6]»

І далі, стосовно поселення Янчекрак:

“... Заможными крестьянами с. Янчекрак (Каменское) в составе хуторов - Дейкуна, Дондика, Дурнопєяна, Григоренка (Миколаъвка), Кудина,Савенко, Северина, Сергыэнка, Сумина(1), Сумина(2).” [6].

А з іншого, джерела [7] читаємо теж про поселення Янчекрак та поміщика Попова:

«Он переселил сюда несколько семей крепостных, а местным жителям заявил, что земля принадлежит ему, и, следовательно, они являются его подданными. Помещик принимал и закреплял на своей земле беглых крепостных из Полтавской и Екатеринославской губерний. Первое время поселяне не отрабатывали барщины, затем с каждых четырех семей Попов стал требовать по скирде сена, а в 20-х годах XVIII в. крестьяне третью неделю работали на помещика» [7].

Окрім того, наприкінці XVIII — на початку XIX ст., В.С. Попов переселяв на свої нові землі кріпаків із своїх чернігівських та полтавських маєтків. Адже, майже водночас з отриманням земель біля Василівки імператрицею Катериною II, за вірну службу, у 1786 році вельможі було даровано ще й містечко Решетилівка на Полтавщині.

У музею-садибі Попова у містечку Василівка є стенд, на якому вказано, що поміщик Попов заселяв Василівські землі саме селянами з Решетилівки.

Отож звертаємось до іншого джерела, а саме до реєстрах Решетилівської сотні [4], військово-територіальної одиниці Війська Запорозького з центром у містечку Решетилівка, що входила до ще більшої територіальної одиниці Гетьманської України - Полтавського полку, та була ліквідована тією ж Катериною II разом з цим полком у жовтні 1775 р., а її територія була включена до Новоросійської губернії. Реєстри козацьких полків та сотень на той час складалися з переліку козаків кінних, козаків піших, та тяглих (тобто таких що виконували повинності на користь землевласників), а також з не козацького населення (посполиті, ремісники, підсусідки, наймити ).

Відзначаємо, що у вищезгаданих реєстрах Решетилівської сотні від 1727, 1767, 1768 років прізвище Сапа відсутнє, як до речі і у реєстрах інших сотень Полтавського полку. Немає також у реєстрах прізвища Жук, але є декілька носіїв прізвища Кущ: Ярема Кущъ, Васил Кущ, Григорий Кущ, Тихон Кущ…

Зате у відомостях про Лубенський карабінерний полк (вже царської армії) від 1784 року [5], що став наступником розформованого у 1781 році іншого полку з Лівобережній Україні, Лубенського, а саме у другій його сотні полку знаходимо таких козаків:

“Сотне второ[й] Лубенской
Тимош Сапа
Степан Сапа”.

До того ж, в інших сотнях того ж Лубенського полку згідно тієї ж відомості [5], знаходимо прізвища: “Антон Кущ. Николай Кущ. Яким Жук, Онисим Жук, Моисей Жук.”

Отож, цілком ймовірно, що предки янчекракських Сапів походять саме з Лубенської, а не з Решетилівської сотні.

Щоб завершити розгляд питання про заснування села Янчекрак взагалі, не можемо не відреагувати на інформацію з

Вікіпедії [16] та інших джерел, наприклад [8] про те що:

Село засноване в 90-х роках XVIII ст. на місці колишнього козацького зимівника вихідцями з села Петрівки Херсонської губернії.

Але, фактом є те, що Херсонська губернія, як територіальна одиниця Російської Імперії почала існувати лише з 1802року [9]:

8 октября 1802 г. из Новороссийской губернии выделена была губерния Николаевская , переименованная 15 мая 1803 г. в Херсонскую; 20 мая того же года в Херсоне открыты губернские присутственные места. В 1803–1873 гг. губерния находилась в составе Новороссийского генерал-губернаторства. В начале ХХ века в нее входило 6 уездов, 200 волостей, 19 городов, 7 посадов и 7389 остальных поселений.

Таким чином, незрозуміло про яке село з назвою Петрівка взагалі йде річ. Села з такою назвою, в наші дні, існують на території декількох сучасних областей України: Чернігівській, Полтавській, Дніпропетровській, Одеській… Але малоймовірно, що якесь з них колись входило до складу Херсонської губернії.

Отже, на основі яких джерел інформації базується твердження, що поселення Янчекрак заснували вихідці з села Петрівки Херсонської губернії.

Також, з загально доступних джерел, невідомо, з якої причини село Янчекрак у 1945 році отримало свою сучасну назву - Кам’янське. Чи вживалася назва “Кам’янське” на побутовому рівні мешканцями жителів Янчекрака, як альтернативна, раніш, до перейменування?

Однак, перевіримо твердження, що саме родини Сапа, Кущ и Жук були засновниками села Янчекрак. І знайдемо підтвердження про це, аналізуючи, вже вище згадані, метричні книги про народження, шлюб та смерть “Церкви Покрови Пресвятої Богородиці, с. Янчекрак Мелітопольського повіту Василівської” [10], що збереглися за період з 1859 та до 1920 року. Причому, в цих метриках “Сапа” і “Кущ”, системно згадаються саме як прізвища селян поселення Янчекрак, а прізвище Жук згадується, не інакше, як “Ново-Павловский крестьянин” і згадується рідше. Поселення Ново-Павлівка, а також Кісліцин (згідно однієї з старовинних карті Мелітопольского повіту [15]) - це попередні назви сучасного села П’ятихатки того ж самого Василівського району, що і сучасне Кам’янське, і яке знаходиться від останнього на відстані приблизно 15 кілометрів.

Хто заснував Трохимівку?

Але з козацьким прізвищем Сапа пов’язана історія заснування не тільки сучасного Кам’янського, в минулому Янчекрака, але й історія виникнення села Трохимівка Нижньо-Сірогозької волості Херсонської губернії ( Іванівського району сучасної Херсонської області).

Про історію заснування села Трохимівки читаємо у Викіпедії [11] :

Село Трохимівка було засноване на місці цілинного степу в Таврійському краї в 1909 році. Перші поселенці з'явились з-під Мелітополя (Запоріжжя) і були вихідцями з села Янчекрак. Згідно зі Столипінською реформою 1906–1912 рр., вони отримали в серці цілинного і посушливого таврійського степу свої земельні ділянки-відруби в розмірі 20 десятин (~25 га). Одним з перших поселився коваль Трохим Сапа, а згодом, ще кілька сімей — усього 25 дворів. Серед перших мешканців Трохимівки були родини Величко, Гавриленко, Новіків, Тимченко, Васецьких, Олійників, Сіврюків, Григоренків, Дмитровських. На сільській сходці жителі вирішили назвати свій висілок - хутір на честь Трохима Сапи — Трохимівкою.

Треба також додати, що Трохимівка та Кам’янське знаходяться на прямій відстані приблизно 160 кілометрів ( або стільки ж старовинних верст).

Цікаво те що у вищезгаданих метричних книгах Церкви Покрови Пресвятої Богородиці, с. Янчекрак за період з 1859 та до 1912 року [10], з вище зазначених прізвищ перших мешканців Трохимівки, системно, із року в рік, є лише прізвища янчекракських селян Сапа, Григоренко, Олійник. Прізвища ж Величко, Гавриленко, Новіків, Тимченко, Васецьких, Сіврюків, Дмитровських у роки, що передують 1909, тобто року заснування Трохимівки, зовсім відсутні.

Отже, стверджуємо, що переселенцями-засновниками села Трохимівка Нижньо-Сірогозької волості Херсонської губернії на початку XX століття були вихідці не лише з поселення Янчекрак Мелітопольського повіту Таврійської губернії .

Однозначно, це твердження не стосується коваля Трохима Сапи, але при вивченні вищезгаданих метричних книг виникло, як цілком природнє, питання про те, як було звати Трохима Сапу по батькові.

З відкритих джерел, наприклад [12], було встановлено контакт з учителем історії та правознавства, учителем – методистом Трохимівської загальноосвітньої школи Шпир Ігорем Вікторовичем. Без сумніву, Ігор Вікторович є провідним дослідником історії рідного краю. Але, інформацію про те, як по-батькові було звати Трохима Сапу він не володіє.

Отже, покладаємось на інформацію з метричних книг Церкви Покрови Пресвятої Богородиці, с. Янчекрак, особливо на ту що передує рокам наближеним до 1909 року, та шукаємо в них записи про народження, одруження та смерть мешканців села Янчекрак на ім’я Трохим Сапа. Таких мешканців Янчекрака маємо двоє:

Трофим Кириллов Сапа - народився 15 квітня 1871 року (за старим стилем);

Трофим Сімеонов Сапа - народився 15 березня 1874 року (за старим стилем).

( надалі фоном виділяємо правопис написання імен саме у метричних книгах ).

Стосовно Трохима Кириловича в метричних книгах надалі інформація про його одруження, смерть, чи то про те що він хрестив чиїхось дітей, або був поручителем при чиїмось одруженні, відсутня. В даному випадку треба зважити на обставину, яка стосується записів у метриках про смерть, що свідчать про значну дитяча смертність серед мешканців Янчекрака. Наприклад, у 1897 році з 36 осіб чоловічою статі, та 29 жіночої є померлими 23 та 16, відповідно, у віці до 5 років. А, зважаючи на те, у метричних книгах Церкви Покрови Пресвятої Богородиці, с. Янчекрак ( тих що дійшли до наших часів) записи про одруження та смерть є тільки з 1882 року, цілком ймовірним є те що Трохим Кирилович Сапа помер у дитячому віці ще до 1882 року.

Хоча, звісно, є вірогідність того що у записи про одруження, народження дітей та смерть Трохима Кириловича є в метричних книгах церков сусідніх з Янчекраком поселень. Наприклад, це можуть бути метричні книги Свято-Петропавлівської церкви, села Василівка, адміністративного центру Василівської волості, адже відстань між Янчекраком та Василівкою лише 12 верст.

Тим не менш, зі значним ступенем вірогідності, приходимо до висновку, що сучасна Трохимівка Іванівського району Херсонської області має назву від, народженого у с. Янчекрак Мелітопольського повіту Василівської волості ( сучасне Кам’янське Василівського району Запорізької області), селянина Трохима Семеновича Сапи.

Про які факти з життя Трохима Семеновича Сапи автор довідався з метричних книг Церкви Покрови Пресвятої Богородиці?

15 березня 1874 р. ( за старим стилем) у родині янчекракських селян Сімеона Іоаннова Сапи та його дружини Парасекви Ильиной ( роки життя 1841 -1906) народився син Трофим, що був вже п’ятою дитиною у сім’ї. Усього ж у подружжя в метриці за період з 1864 до 1888 року зареєстровано народження одинадцятьох дітей. Вісім - чоловічої статі, троє жіночої. Маємо також відомості про смерть двох з цих дітей у ранньому віці ( до 5 років).

10 січня 1893 р. Трофим Сімеонов Сапа одружився першим шлюбом з Параскевою Федоровою Пономаренко, 1873 р. н. . На початку 1895 року у подружжя народився син Петро, який, невдовзі помер 4 квітня 1895 р. у віці трьох місяців. А невдовзі, 3 грудня 1896 року від застуди померла і сама Параскева Федорова.

11 жовтня 1900 р. Трофим Сімеонов Сапа одружився вдруге. Нова дружина його - Минодора Алексіева, уроджена Сліпченко, 1883 р. н., крестьянка Курской губернии Дмитрославского уезда села Рышкова.

Але цікавим у запису про одруження є те, що у метриці про це одруження Трофим Сімеонов Сапа зазначений вже не як “янчекракский крестьянин”, а як “уволенный в запас бомбардир наводчик Очаковской крепостной артилерии”.

Тут потрібне пояснення щодо терміну проходження військової повинності нижчими чинами у Російській імперії на той час. З 1874 року і до Першої світової війни призов на службу військовозобов’язаних в Російській імперії відбувався відповідно до Маніфесту про запровадження загальної військової повинності від 1 січня 1874 року. Отож, згідно цього Маніфесту, строк дійсної військової служби у сухопутних військах складав 6 років, потім 9 років військовозобов'язаний перебував у запасі, і лише після цього отримував «чисту» відставку. [13]

Тобто, одним з фактів з життя Трохима Семеновича Сапи є те, що, у період між 1893 та 1900 рр. він знаходився на дійсній військовій службі, а отже тимчасово не проживав у с. Янчекрак.

Станом на 1909 р. у подружжя Трофима Сімеонова та Мінодори Алексіевой народилися діти: Марія 1901 р.н., Сергій 1903 р.н., Діонисій 1905 р.н., Тихон 1907 р.н., який помер у той же рік, у віці п’яти місяців, та Васса 20 січня 1909 р.н.

Також, до уваги можна прийняти той факт, що  хрещеним батьком дітей Трофима Сімеонова та Мінодори Алексіевой був один з його молодших  братів, Полікарп Сімеонов, 1877 р.н. , а сам    Трофим Сімеонов був хрещеним батьком дітей іншого свого брата, Тарасія Сімеонова, 1879 р.н.

Саме запис про народження доньки Васси 20 січня 1909 року, є останньою згадкою про Трохима Семеновича Сапу у метричних книгах Церкви Покрови Пресвятої Богородиці станом на кінець 1917 року. 

Отже, саме вище означені факти  надають впевненість, що саме Трохим Семенович Сапа і був тим легендарним ковалем, що у 1909 році став одним з перших засновників Трохимівки, і що саме на його честь це село й назване.

Але, що ще змусило селян з Янчекрака, з його різноманітними флорою і фауною придніпровських плавнів, та  розташованого біля станції такої транспортної артерії Російської імперії, як Курсько-Харківська-Севастопольська залізниця, податися шукати долі на цілинних землях Херсонщини?

Відповідь на це питання можна знайти у дослідженні з історії Янчекрака-Кам’янського [17]  С.Ф.Орлянського та Д.М. Пидорина, яке детально інформує про економічну складову життя мешканців поселення, в періоді середини XIX - початку XX століть. Наведемо з нього деякі уривки:

...В связи с постоянно возрастающей численностью населения Янчекрака община вынуждена была проводить частые земельные переделы. Если во время первого из них на раскладочную душу крестьяне получили по 4 десятины пашни (включая усадьбу) и по 2,3 десятины толоки, то при последней переверстке в 1905 г. надел на мужскую душу равнялся только 1,87 десятины. К этому времени у бедноты оставалась лишь четверть всей общинной земли. Кулацкие же хозяйства, включавшие менее пятой части хозяйств общины, владели (учитывая и аренду) половиной земельных угодий вокруг села, а 24 кулацких хозяйства имели еще 1343 дес. прикупленной земли. [17]

 ...Проведение царским правительством столыпинской аграрной реформы еще более обострило в селе классовые противоречия. За счет дальнейшего обнищания сельской бедноты быстро богатели местные кулаки. Накануне первой мировой войны в селе было 635 хозяйств и 4795 жителей. К этому времени бедняцкие хозяйства составляли уже 65 проц. всех дворов. Из них 83 не имели ни земли, ни тягла, а подавляющее большинство владело от одной до 5 десятин, тогда как 50 кулацких семейств сосредоточили в своих руках все лучшие земли. 12 из них вышли из общины на отруба и основали Новогригорьевские хутора. Два кулацких хозяйства засевали почти по 100 десятин, а 4 —свыше 100. У хуторян было 126 лошадей, много скота и инвентаря. Хорошо удобряя землю, они получали по 46—49 пудов озимой пшеницы с десятины. Бедняцкие же хозяйства собирали вдвое меньше.[17]

 Отже банальна нестача землі мала бути головним чинником “столипінського” переселення Трохима Семеновича Сапи, та інших селян, у 1909 році в Нижньо-Сірогозьку волость на Херсонщини, де вони “отримали в серці цілинного і посушливого таврійського степу свої земельні ділянки-відруби в розмірі 20 десятин (~25 га).” [11]

 Ким доводиться Трохим Семенович Сапа Юрію Анатолійовичу Сапі ?

Наш замовник родоводу, Юрій Анатолійович Сапа не є прямим нащадком легендарного засновника Трохимівки, але, все ж таки має з ним спільне генеалогічне коріння.

Як видно з діаграм, що приведені на малюнках нижче Трохим Семенович Сапа та прадід Юрія Анатолійовича, Архип Кирилович Сапа є однолітками, бо обоє народилися у 1874 році. А ще обоє, і Трохим Семенович і Архип Кирилович мають спільного прадіда, такого собі Тимофія Сапу.  Можливо той Тимофій Сапа, та вищезгаданий Тимош Сапа,  якого ми примітили  у реєстрі Лубенського карабінерного полку від 1784 року [5] є одна і та ж сама особа? Про це довідаємося з наступних досліджень…

 

А поки що прозвітуємо перед вчителем-методистом Трохимівської загальноосвітньої школи Шпир Ігорем Вікторовичем, що його домашнє завдання про встановлення особи, на честь якої названо його Трохимівка виконано.
А як же основа мета дослідження?

Шановні Дмитре Юрійовичу та Ярославе Максимовичу! Ви, звісно, запитаєте, коли вже автор намалює родинне дерево ваших предків, від Кирила Гнатовича Сапи, а може й від легендарного Тимофія Сапи?
Наберіться, будь ласка, шановні нащадки славного козацького роду на прізвище Сапа терпіння! Бо не всі метрики ще вивчені, не всі легенди перевірені...

Отож, чекаємо на другу частину нарису...

Дмитро Гонтар

27 травня 2017 року
Запоріжжя - Світловодськ

Посилання на джерела:
[1]. В.И. Агошков. В-Окская вольница. Мамаев Сарай.
https://www.proza.ru/2012/04/13/777
[2]. М.Ю.Лебединский, (действительный член Историко-Родословного Общества Москвы) ХРОНИКА РОДА КНЯЗЕЙ МЫШЕЦКИХ (От предков Рюрика до наших дней) 1990 - 1998 гг.
http://lib.ru/HISTORY/LEBEDINSKIJ/myshec.txt, http://lib.misto.kiev.ua/HISTORY/LEBEDINSKIJ/myshec.dhtml
[3]. Кн.Мышецкий С.И.- История о казаках запорожских (Служебный рапорт о командировке, 1740 г.), 1-е изд.-Киев,1844 г.,2-е изд.- Одесса, 1851г.
http://litopys.org.ua/samovyd/sam11a.htm
[4]. Решетилівська сотня:
http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=51
[5]. Ведомость сколко в Лубенском Карабинерном полку действително служащих и в домах своих хозяевами почитающимися козаков находитца, сочинена 1784 года, декабра “…” дня.
http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=1082
[6]. «Археологія рідного краю». Заведующая сектором з охраны культурного наследия Васильевского отдела культуры и туризму Н.К. Зубова.
http://bibdnp.ucoz.ua/kraeznavcha/a_r_kh_e_o_l_o_g_i_ja.pdf
[7]. Казацкое Каменское.
http://big.zp.ua/index.php/history/history-news/center/3056-2014-12-15-20-25-07
[8]. Запорізька область у складі УРСР. Кам’янське. Інформаційно-пізнавальний портал..
http://imsu-zaporizhzhya.com/mista-i-sela-zaporizkoi-oblasti/vasilvskij-rajon/kamjanske.html
[9]. РУНИВЕРС. ТЕМАТИЧЕСКИЕ ПРОЕКТЫ. ТЕРРИТОРИАЛЬНАЯ ИСТОРИЯ.
http://www.runivers.ru/doc/territory/366449/
[10]. Фонди метричних книг Запорізької області. Церква Покрови Пресвятої Богородиці, с. Янчекрак Мелітопольського повіту Василівської волості.
http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=351
[11]. Віікіпедія. Трохимівка (Іванівський район)
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%BE%D1%85%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0_(%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD)
[12]. Сайт Іванівської Районної Державної Адміністрації
https://ivanrda.gov.ua/novini/374-vitaemo-z-peremogoyu.html
[13]. Вікіпедія. Загальна військова повинність в Російській імперії.
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%B2%DD1%81%D1%82%D1%8C_%D0%B2_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%96%D1%97
[14]. Мелитопольский уезд. Административное деленеие на 1892 год.
http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=362
[15]. Карта Мелитопальскаго уезда Таврической губернии составлена по сведениям 1889г. П.Лебедева.
http://vmelitopole.ru/maps/melitopolskij-uezd-1889.jpg
[16]. Вікіпедія. Кам'янське (Василівський район)
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BC%27%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_(%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD)
[17]. Каменское. С.Ф.Орлянский, Д.М.Пидорин
https://drive.google.com/file/d/0B0NmZodFd4jyNlZfVDlJbV9ZbHc/view
[18]. Великий Луг
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9B%D1%83%D0%B3
[19] Історія приплавневих степів Василівського району
http://ru.calameo.com/read/005008875a6c212b5a2c1

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Back to top